Жюль Верн - Діти капітана Гранта

— Це була велика людина, — сказав Гленарван.

— Найвидатніший між мореплавцями, що будь-коли існували. Бенкс, один із його супутників, підказав англійському урядові думку утворити колонію в Ботанічній бухті. Після Кука до нового суходолу рушили мореплавці всіх національностей. В останньому листі Лаперуза, написаному з Ботанічної бухти і датованому 7 лютого 1787 року, він повідомляв, що збирається відвідати затоку Карпентарія і все узбережжя Нової Голландії аж до Ван-Діменової землі. Лаперуз поїхав і не повернувся, 1788 року капітан Філіпп заснував у Порт-Джексоні першу англійську колонію. 1791 року Ванкувер об’їхав майже все південне узбережжя нового суходолу. В 1792 році д’Антркасто, відряджений на розшуки Лаперуза, проплив навколо всього суходолу, з заходу на схід, відкривши кілька невідомих островів. В 1795 і 1797 роках двоє молодих відважних мореплавців, Фліндерс і Басе, на човні вісім футів завдовжки досліджують південне узбережжя, і 1797 року Басе відкриває протоку між Новою Голландією й островом Ван-Дімена, яка носить відтоді його ім’я. Того ж таки року Фламінг знаходить на східних берегах Нової Голландії річку Сван-Рівер [65] Сван-Рівер — Ріка Лебедів. , де “жили чорні лебеді невимовної краси. Що ж до Фліндерса, то він повернувся 1801 року до своїх цікавих досліджень, і під 138°58? довготи і 35°40? широти його судно зустрілося в бухті Побачення з “Географом” і “Натуралістом”, французькими суднами, що ними командували капітани Боден і Гамлен.

— А, капітан Боден? — перепитав майор.

— Еге ж. Чому ви звернули увагу на це ім’я?

— О, просто так. Розповідайте, Паганелю.

— Гаразд. На додаток до прізвищ цих мореплавців я хочу назвати ще капітана Кінга, який від 1817 до 1822 року обслідував субтропічні області Нової Голландії.

— В мене вже записано двадцять чотири ймення, — виголосив Роберт.

— Дуже добре, половина Мак-Наббсового карабіна вже моя. З мореплавцями я покінчив і тепер переходжу до сухопутних мандрівників.

— Чудово, пане Паганелю, — озвалася леді Гелена, — у вас справді надзвичайна пам’ять!

— Що вельми дивує, — докинув Гленарван, — в людини такої…

— Такої неуважної? — закінчив Паганель. — Але в мене пам’ять саме на дати і на імена, тільки й того.

— Двадцять чотири ймення, — вдруге зазначив Роберт.

— Ну, нехай буде й двадцять п’ятий — лейтенант Даус. Це було 1789 року, за рік після заснування колонії в Порт-Джексоні. На той час мореплавці вже об’їхали навколо нового суходолу, але що в глибині його, ніхто не знав. Уздовж східного узбережжя простягся неприступний гірський ланцюг. І лейтенант Даус, по дев’ятиденному походові, не досягши мети, мусив повернутися до Порт-Джексона. Того ж таки року капітан Тенч марно намагався подолати високий гірський гребінь. Обидві невдачі протягом трьох наступних років відвертали дослідників од нових спроб братися за цю трудну справу. В 1792 році невдача спіткала й полковника Натерсона, сміливого дослідника Африки. Наступного року мужній моряк Гавкінс, старшина англійського флоту, пройшов у глиб країни на двадцять миль далі своїх поперед-. ників. Я можу назвати тільки двох дослідників, які в наступні вісімнадцять років намагались перейти гірський перевал — відомого мореплавця Басса та інженера Барельє, — але й вони не були щасливіші за інших. І лише 1813 року знайдено прохід на захід од Сіднея. Губернатор Макарі наважився пройти ним і 1815 року заснував по той бік Голубих гір місто Батерст. Відтоді чимало мандрівників і дослідників збагачують географічну науку новими фактами й сприяють розвиткові колоній в цьому краї. Насамперед треба згадати Тросбі, що прибув на новий суходіл 1819 року, потім Окслея, котрий пробрався в глиб його на цілих триста миль, тоді Говеля й Гуна, — вони вирушили саме від тої Туфолдської затоки, де проходить тридцять сьома паралель; капітан Штурт досліджує в 1829 і 1830 роках течію річок Дарлінг і Муррей…

— Тридцять шість, — виголосив Роберт.

— Чудово! Перевага на моєму боці. Назву ще Ейре і Лейхардта, які об’їхали частину суходолу 1840 і 1847 року; Штурта, що продовжував свої дослідження в 1845 році; братів Грегорі й Гельпмана, котрі вивчали 1846 року західну частину; Кеннеді, дослідника річки Вікторія в 1847 році й північної Австралії — в 1848; подорож Грегорі в 1852 році, Остіна в 1854, знову братів Грегорі, що обслідували з 1855 до 1858 року північно-західну частину суходолу; Бебеджа, що пройшов від озера Торренс до озера Ейр, і, нарешті, Стюарта, уславленого в австралійських літописах, що, подорожуючи, тричі відважно перетинав суходіл. Перша його експедиція відбулася 1860 року. Коли хочете, я розповім пізніше, в який спосіб Австралію чотири рази перейшли з півдня на північ. А тепер, закінчуючи цей довгий перелік, я додам до імен сміливих піонерів науки ймення тих, що діяли від 1860 до 1862 року — брати Демпстер, Кларксон і Гарпер, Берк і Вілс, Нейлсон, Вокер, Ленсбор, Мак-Кінлей, Говіт…