Жюль Верн - Діти капітана Гранта

— Espanol? [34] — І спанець? — спитав він.

Патагонець хитнув зверху вниз головою — рух, що в усіх народів означає ствердження.

— Гаразд, — мовив майор, — тепер справа за нашим другом Паганелем. Щаслива думка спала йому — вивчати іспанську мову!

Покликали Паганеля. Він зараз же підбіг і привітався до патагонця з чисто французькою люб’язністю, тонкощів якої той, вочевидь, не добрав. Географу розповіли, як стоїть справа.

— Чудово, — сказав учений і, широко розкриваючи рота, щоб чіткіше вимовляти, звернувся до патагонця:

— Vos sois lu homen de bem [35] — Ви — смілива людина. (Прим. автора.) .

Той напружено прислухався, але нічого не відповів.

— Він не розуміє, — скакав Паганель.

— Може, ви невірно вимовляєте? — висловив гадку майор.

— Можливо. Ох, ця мені бісова вимова!

І Паганель знову проказав ті самі люб’язні слова. Жодних наслідків.

— Змінимо фразу, — вирішив Паганель і, поволі вимовляючи слова, проказав: — Sem duvida, um Patagao? [36] — Безперечно, ви патагонець? (Прим. автора.)

Патагонець як води в рот набрав.

— Dizeime! [37] — Відповідайте!

Патагонець стояв, ані пари з вуст.

— Vos compriendeis?! [38] — Ви розумієте? — крикнув Паганель щосили, мало не пошкодивши собі голосники.

Було цілком ясно, що індіянин нічого не розумів, бо, нарешті, він відповів іспанською мовою:

— No comprenda [39] — Не розумію. .

Тепер настала черга Паганеля дивуватися, і він, видимо роздратований, швидким рухом опустив окуляри з лоба на очі.

— Хай мене повісять, — мовив він, — коли я розумію хоч слово цією диявольською говіркою! Це по-арауканському, я певен.

— Та ні, — сказав Гленарван, — цей чоловік, безперечно, відповів по-іспанському.

І, повернувшись до патагонця, він знову спитав його:

— Espanol?

— Si, si [40] — Так, так. , — відповів тубілець.

Паганель аж сторопів з подиву. Майор і Гленарван нишком перезирнулися.

— Чи не могло так трапитися, мій учений друже, — сказав майор, і ледь помітна посмішка заграла на його вустах, — що ви допустились помилки й стали жертвою тієї неуважності, що, мені здається, з вами нерозлучна?

— Що? Що таке? — нашорошився географ.

— Бачте, цілком очевидно, патагонець говорить по-іспанському…

— Він?

— Так, він! Отож, чи не вивчали ви, бува, якоїсь іншої мови, гадаючи…

Мак-Наббс не закінчив. Паганель перервав його голосним вигуком, обурено знизавши плечима.

— Ви надто багато собі дозволяєте, майоре, — мовив Паганель крижаним тоном.

— То чому ж ви його не розумієте? — спитав майор.

— Я не розумію, бо цей іспанець говорить поганою іспанською мовою, — географ починав нетерпеливитися.

— Цебто його мова погана тому, що ви її не розумієте? — майор не втрачав спокою.

— Мак-Наббсе, — втрутився до розмови Гленарван, — ваше припущення неймовірне. Хоч який неуважний наш друг Паганель, але ж не можна повірити, щоб він замість одної мови вивчив іншу!

— Коли так, то ви, дорогий Едварде, або краще ви, шановний Паганелю, поясніть мені нарешті, що це воно за чудаеія.

— Я нічого не хочу пояснювати, — відповів Паганель, — я встановлюю факти. Ось по цій книжці я щодня вправлявся з іспанської мови. Погляньте на неї, майоре, і ви побачите — я не маю наміру замилювати вам очі.

Паганель почав поспіхом шукати по своїх незліченних кишенях і, видобувши згодом вельми пошарпаний томик, з переможним виглядом простяг його майорові. Той узяв книжку й оглянув її.

— Що ж це за твір? — спитав він.

— “Луїзіада”, — відповів Паганель, — чудова епічна поема, котра…

— “Луїзіада”! — вигукнув Гленарван.

— Так, мій друже, не більше й не менше як “Луїзіада” великого Камоенса.

— Камоенса! — вигукнув Гленарван. — Але ж, мій бідолашний друже, Камоенс — португалець! То ж ви шість тижнів вивчаєте португальську мову!

— Камоенс! Португальська… “Луїзіада”… — тільки й міг пробелькотіти Паганель.

В очах йому потемніло, а в вухах залунав гомеричний сміх товаришів, що його тісно оточили.

Патагонець й оком не змигнув. Він спокійно очікував пояснення цієї незрозумілої йому пригоди.

— Ох, я безголовий, ох, я божевільний! — вигукнув нарешті Паганель. — Отаке сталося зі мною? І це не вигадка заради жарту! Це я, я утнув таку штуку! Та це ж вавілонська мішанина мов! Ох, друзі мої, друзі мої! Їхати до Індії й опинитися в Чілі, студіювати іспанську мову, а вивчити португальську! Це вже занадто! Якщо так триватиме й далі, то одного дня, замість викинути у вікно свою сигару, я вистрибну туди сам!