Жюль Верн - Діти капітана Гранта

— Що ж це за план? — спитав Мак-Наббс.

— Ось він. Забобони тубільців дали нам тут притулок, нехай ті самі забобони допоможуть нам відціль утекти. Коли мені пощастить переконати Каї-Куму, що ми стали жертвами власного блюзнірства, що нас уразив небесний гнів, себто що ми загинули й загинули жахливою смертю, то, як ви гадаєте, покине він плато біля підніжжя Маунганаму й повернеться до свого селища?

— Безперечно, — сказав Гленарван.

— А якою саме жахливою смертю ви нам загрожуєте? — спитала Гелена.

— Смертю, уготованою блюзнірам, — відповів Паганель. — Каральний вогонь у нас під ногами. Дамо йому вийти назовні!

— Як? Ви хочете викликати вибух вулкана? — скрикнув Джон Манглс.

— Так, вибух штучного, створеного нами вулкана, й люттю його ми будемо керувати самі. Тут, у надрах гори, скупчилась сила пари й підземного полум’я, що прагнуть вихопитися на поверхню. Влаштуймо ж рятівний для нас штучний вибух!

— Добра думка! — схвалив майор. — Вигадано чудово, Паганелю!

— Ви розумієте, — казав далі географ, — ми удамо, ніби нас пожерло полум’я новозеландського Плутона [96] Плутон — у міфології древніх греків бог підземного світу. , а самі непомітно сховаємось у могилі Кара-Тете, де перебудемо, коли потрібно, три, чотири, п’ять днів, поки дикуни, впевнившись у нашій смерті, повернуться додому.

— А що, коли їм спаде на думку переконатися, чи справді нас покарано, і вони видеруться на вершину? — спитала Мері Грант.

— Ні, люба Мері, — відповів географ, — вони цього не зроблять. На гору накладено табу, і коли вона сама скарає тих, хто її збезчестив, табу стане ще суворішим.

— Цей план справді дотепний, — мовив Гленарван. — Проти нього можна заперечити тільки те, що дикуни можуть вперто чекати під горою, доки в нас не стане їжі. Але це малоймовірно, особливо як наша вистава буде вдала.

— А коли ми спробуємо цей надзвичайний засіб? — спитала Гелена.

— Сьогодні ввечері, — відповів Паганель, — тільки-но поночіє.

— Згода, — сказав Мак-Наббс. — Ви геніальна людина, Паганелю, і хоч я не з тих, хто захоплюється, але ручуся за успіх. Ох, телепні! Ми покажемо їм таке ловке невеличке чудо, що їхнє обернення в християнську віру затримається на ціле століття. Хай нам уже дарують місіонери!

Таким чином Паганелів план схвалили, бо й справді, марновірство тубільців могло сприяти його успіху. Ідея була добра, але на шляху її здійснення повставало багато небезпек. Чи не поглине цей майбутній вулкан сміливців, котрі продовбають у ньому жерло? Чи зможуть вони скерувати вибух, приборкати його, коли пара, полум’я та лава вихопляться на волю? А раптом уся вершина завалиться у вогняну безодню? Адже це означало розбуркати ті сили, що перебувають у цілковитій владі природи.

Паганель передбачав усі труднощі, але збирався діяти обережно й не Доводити справи до самого краю. Аби обдурити маорійців, досить подоби вибуху, а не страшної його реальності.

Яким же довгим видався усім цей день! Кожен лічив його нескінченні години. До втечі все вже було готове. Харчі зі склепу розподілили й завинули в невеличкі пакунки, необтяжливі в дорозі. До того легкого вантажу додали зброю й кілька матів, узятих з ватажкової могили. Певна річ, усі приготування робии за огорожею, потай від дикунів.

О шостій годині Олбінет подав поживний обід. Хтезна, де й коли доведеться мандрівникам їсти, як вони опиняться в долинах. Отже всі їли, таж би мовити, про запас. За основну страву правили шість тушкованих польових щурів, якид упіймав Вільсон. Леді Гелена й Мері Грант рішуче відмовились скуштувати цю улюблену в Новій Зеландії дичину, але чоловіки залюбки нею пригостилися, мов справжні маорійці. Щуряче м’ясо справді було дуже смачне, і від шістьох гризунців залишилися самі кістки.

Сонце сховалось за пасмом густих грозових хмар. Землю оповили вечірні сутінки. Кілька блискавиць спалахнуло на видноколі, десь у глибинах неба загуркотів далекий грім.

Паганель вітав грозу, яка мала сприяти його задумові й підсилити враження від усього видовища. В забобонних маорійців грізні явища природи викликають побожний страх. Новозеландці вважають, що грім — то розлючений голос їхнього бога Нуї-Атуа, а блискавиці — гнівні мигавки його очей. Отже, грозу вони візьмуть за появу самого божества, котре особисто карає нечестивців, які зневажили табу.

Близько восьмої години вершина Маунганаму потонула в зловісному мороці. Небо створило чудове чорне тло для тих вибухів полум’я, що мав метнути в нього Паганель. Маорійці вже не могли бачити втікачів. Настав час діяти.