Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Гленарван досить добре знався на морських справах, аби зрозуміти необхідність цих заходів: треба занурити якір і в такий спосіб звільнити судно, яке осіло на мілині.

— А що робити, коли немає човна? — запитав він Джона.

— Ми використаємо уламки щогли та порожні барила й вбудуємо пліт, — відповів молодий капітан. — Завдання буде важке, але можливе, бо якорі на “Макарі” невеликі. Якщо вдасться їх закинути й вони не вирвуться з ґрунту, сподіваюсь, ми досягнемо свого.

— Гаразд, Джоне, не марнуймо ж часу!

Всіх матросів і пасажирів викликали на палубу. Кожен узявся до роботи. Сокирами обрубали такелаж, який підтримував фок-щоглу. Вона зламалась у такий спосіб, що марс легко було зняти. З цього помосту Джон Манглс вирішив спорудити пліт. За допомогою порожніх бочок його зробили тривким і здатним витримати вагу якорів. Щоб керувати плотом, приладнали кормове весло. А втім, відплив мусив і так віднести пліт точнісінько за корму брига; а зануривши якорі в море, повернутися на судно зовсім легко, тримаючись за кинутий з нього трос.

Пліт уже наполовину спорудили, коли звернуло на полудень. Джон Манглс доручив Гленарванові керувати розпочатою роботою, а сам узявся за виміри. Було надзвичайно важливо визначити місцеперебування брига. На щастя, Джон знайшов у каюті Вілла Галлея річний довідник Грінвіцької обсерваторії й дуже брудний, але годящий секстант. Молодий капітан почистив його й виніс на палубу.

Цей прилад, за допомогою кількох рухливих лінз, дав відбиток сонця на обрії саме опівдні, себто коли денне світило досягає найвищої точки свого шляху. Зрозуміло, що, провадячи обчислення, скельця секстанта треба спрямувати на справжній обрій, тобто на лінію, де зливаються вода й небо. Однак земля на півночі простягалася широким подовжистим кряжем, який заступав обрій і перешкоджав спостереженням.

У таких випадках природний обрій замінюють штучним. Звичайно беруть пласку посудину, наливають по вінця живого срібла, що утворює бездоганно дзеркальну поземну поверхню, і провадять над нею потрібні виміри. В Джона Манглса на борту бракувало, на жаль, живого срібла, але він вийшов із скрути, скориставшись з кадобу, повного дьогтю, — рівна поверхня його досить чітко відбивала сонце.

Довготу місцевості Джон Манглс знав — адже він перебував біля західного узбережжя Нової Зеландії. На щастя — бо за браком на судні хронометра визначити її було неможливо. Залишалася невідомою тільки широта, і Джон узявся її обчислити.

За допомогою секстанта він визначив, що висота сонця над обрієм дорівнює 68°30?. Вирахувавши це число з 90° прямого кута, він дістав кутову відстань сонця від зеніту — 21°30?. Схилення сонця цього дня, 3 лютого, як вказував довідник, становило 16°30?. Додавши до цього кута щойно визначений, він знайшов широту — 38°.

Отже, координати “Макарі” становили 171°13? довготи і 38° широти, коли не зважати на деякі можливі огріхи, спричинені недосконалістю приладу, якими врешті можна було й знехтувати.

Глянувши на Джонстонівську мапу, придбану Паганелем в їдені, Джон Манглс упевнився: аварія брига сталася біля війстя бухти Аотеа, трохи вище мису Кагуа на побережжі Оклендської провінції. А що Окленд лежить на тридцять сьомій паралелі, то, виходить, “Макарі” відхилився на цілий градус у південному напрямку. Тож аби потрапити до столиці Нової Зеландії, слід було піднятися на один градус в напрямку півночі.

— Тобто, — сказав Гленарван, — це перегін за двадцять п’ять миль щонайбільше.

Справжнісінька дурниця.

— Те, що на морі дурниця, стане за довгий і важкий шлях суходолом, — озвався Паганель.

— Отже, — мовив Джон Манглс, — треба зробити все, що в людських силах, і зрушити “Макарі” з мілини.

Визначивши координати брига, знову взялися до роботи. О чверть на першу приплив досяг найвищого рівня, але Джон Манглс не міг з цього скористатися, бо якорів ще не вакинули. Однак він з певною тривогою стежив за “Макарі”. Може, приплив зрушить його з місця? Це питання мало розв’язатися за п’ять хвилин.

Усі чекали. Почувся неголосний хрускіт. Невже судно починало спливати або ж принаймні здригалася його підводна частина? Але бриг так і не поворухнувся, і відтепер Джон став нетерпляче чекати наступного припливу.

Робота тривала. О другій пополудні пліт був готовий. На нього перенесли малий якір; Джон Манглс і Вільсон умостились на плоту, попереду прив’язавши до корми міцну линву. Відплив поніс пліт, і за півкабельтова вони викинули якір на глибині в десять брасів.