Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Стюарт ступив ще кілька кроків і опинився на березі Індійського океану.

“Море! Море!” — закричав зачудований Фрінг. Надбігли інші й гучним радісним “слава!” привітали Індійський океан.

Отак Австралійський суходіл було перейдено вчетверте. Стюарт обмив ноги, руки й лице в хвилях Індійського океану, як він пообіцяв губернаторові Річарду Макдоналю, й повернувся в долину, вирізавши на дереві ініціали Д. М. Д. С.

Табором стали поблизу струмка з чистою джерельною водою. Наступного дня Фрінг пішов розвідати, чи можна підійти з південного заходу до гирла річки Аделаїди. Але від цього наміру довелось відмовитись, бо скрізь ґрунт був надто багнистий і коні неминуче б загрузли.

Тоді Стюарт вибрав на галявині високе дерево, обрубав на ньому долішні гілки, а на вершечку підніс австралійський прапор. На стовбурі дерева вирізьблено слова: “Рий землю з південного боку на відстані одного фута”. І якщо будь-коли мандрівник розкопає землю в указаному місці, він знайде там бляшану скриньку, а всередині — документ, котрого кожне слово навічно врізалося мені в пам’ять:

“Велике дослідження і перехід з півдня на північ Австралії.

Дослідники, на чолі з Джоном Мак-Дуаль Стюартом, дістались до цього місця 25 липня 1862 року, перейшовши всю Австралію від Південного моря до берегів Індійського океану й перетнувши середину суходолу. Вони залишили міста Аделаїду 26 жовтня 1861 року, а останнє поселення колонії в північному напрямку — 21 січня 1862 року. В пам’ять цієї щасливої події вони підняли тут австралійський стяг з накресленим на ньому йменням керівника експедиції. Все гаразд. Боже, захисти королеву!”

Нижче стоять підписи Стюарта і його супутників.

Так було увічнено цю видатну подію, що мала відгомін у всьому світі.

— І ці відважні люди знов зустрілись зі своїми друзями на півдні? — спитала леді Гелена.

— Так, пані, всі, — відповів Паганель. — Але їм довелось зазнати жорстоких випробувань. Найдужче постраждав Стюарт. Коли він вирушив у поворотну путь до Аделаїди, здоров’я його було дуже підірване скорбутом. На початку вересня його недуга стала так швидко розвиватись, що Стюарт уже не сподівався дістатися до заселених місць. Він не мав сили триматися в сідлі й рухався вперед, лежачи на ношах, підвішених межи двох коней. Наприкінці жовтня він став харкати кров’ю й зовсім охляв. Щоб підтримати його бульйонами, забили коня. 28 жовтня Стюарт відчув, що помирає, але настала рятівна криза, і він оговтався. Десятого грудня маленький загін досяг першого поселення.

17 грудня Стюарт в’їхав до Аделаїди; мешканці з захватом його вітали. Але здоров’я його так разладналось, що невдовзі, одержавши велику золоту медаль Географічного товариства, він вирушив на судні “Інд” на батьківщину, до своєї любої Шотландії, де ми його побачимо, коли повернемось з Австралії.

— Цій людині, — мовив Гленарван, — властива була надзвичайна енергія духу, що переважала її фізичні сили і спонукала на великі подвиги. Шотландія має право пишатися своїм сином.

— А після Стюарта спромігся будь-хто з мандрівників зробити нові відкриття? — спитала Гелена.

— Так, пані, — відповів Паганель. — Я вже називав вам ім’я Лейхардта. Цей мандрівник ще в 1844 році провів видатні дослідження в північній Австралії. 1848 року він спорядив другу експедицію, на північний схід. Сімнадцять років про нього нічого не було чути. Торік відомий ботанік доктор Мюллер з Мельбурна організував збір громадських коштів на спорядження експедиції з метою розшукати Лейхардта. Гроші швидко зібрали, й загін відважних скватерів під командою розумного й рішучого Мак-Інтайра вирушив 21 червня 1864 року з Парао. Зараз, коли я вам про це кажу, експедиція Мак-Інтайра, напевно, зайшла вже далеко в глиб країни. Хай же йому щастить, побажаємо йому, як і нам, знайти дорогих друзів!

Так закінчив географ свою розповідь. Година була пізня. Всі подякували Паганелеві й за кілька хвилин уже міцно спали, тільки птах-дзиґарі, сховавшись у листі білого камедного дерева, чітко відбивав секунди цієї безтурботної ночі.

Майор був невдоволений з подорожі Айртона, котрий поїхав по новаля до Блек-Пойнта. Але він жодним словом не виявив своєї особистої недовіри до цієї людини і обмежився тим, що пильно обстежив околиці річки. Навколо залягла глибока тиша. Коротка ніч швидко минула, і сонце знову засяло над обрієм.