Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Ця палка й нестримна тирада, здавалось, не матиме краю. Красномовний секретар Географічного товариства не міг уже опанувати себе. Він говорив, наче летів навскач, одним духом, безупинно жестикулюючи й вимахуючи виделкою — серйозна небезпека для сусідів за столом! Та врешті грім оплесків заглушив його голос, і він замовк.

Само собою, по цій промові нікому не спало на думку далі розпитувати географа.

Тільки майор запитав спокійно, як завжди:

— І це все, Паганелю?

— Та ні, анітрохи! — вигукнув з новим завзяттям учений.

— Як? В Австралії є щось іще чудніше? — запитала здивована й зацікавлена Гелена.

— Так, пані, — її підсоння. Своїми особливостями воно переважає геть усі дивовижі, про які я перше вам розказував.

— А саме? — залунало з усіх боків.

— Я не казатиму про цілюще повітря, багате на кисень і майже позбавлене азоту; також і про те, що тут немає вологих вітрів, бо мусони дмуть рівнобіжно берега, і що чимало недуг — тиф, кір та різні хронічні захворювання — тут невідомі.

— То це аж ніяк не дрібна перевага, — сказав Гленарван.

— Безперечно, але я мав на увазі інше. Тутешнє підсоння має одну властивість, можна сказати… неймовірну.

— Яку ж? — запитав Джон Манглс.

— Ви нізащо мені не повірите…

— Повіримо! — гукнули враз вельми зацікавлені слухачі.

— Ну, так воно…

— Що воно?..

— Підвищує моральність.

— Моральність?

— Атож, — відповів учений переконано. — Австралійське підсоння сприятливо діє на моральність. Тут метал не іржавіє, а люди — й поготів. Тут чисте й сухе повітря швидко відбілює все — і білизну й душі людські. В Англії запримітили цю чудасію й ухвалили засилати сюди злочинців на виправлення. Хіба ж ви ніколи про це не чули?

— Та невже? Цей вплив справді такий відчутний? — спитала Гелена.

— Так, пані, він відчувається і на людях, і на тваринах.

— Ви не жартуєте, пане Паганелю?

— Анітрохи. Навіть коні й рогата худоба тут напрочуд лагідні. Ось побачите.

— Неймовірно!

— Але ж так воно є! І злочинці, що потрапляють у цю живодайну, здорову атмосферу, перероджуються тут за кілька років. Це відомо філантропам. Людська вдача в Австралії кращає.

— Тож який будете ви, пане Паганелю, в цій щасливій країні, коли ви й так вельми добрий? — усміхаючись спитала Гелена.

— Я стану досконалий, пані, просто досконалий! — відповів учений.

Наступного дня, 24 грудня, вибрались на світанку. Спека була вже досить відчутна, але все ж стерпна, дорога рівна й зручна для коней. Маленький загін попрямував крізь обрідкуватий лісок, і ввечері, по чималому перегонові, став табором на березі Білого озера, що мало солону, негодящу до пиття воду.

Тут Жакові Паганелю довелося визнати, що це Біле озеро не більш біле, ніж Чорне море — чорне, Червоне море — червоне, Жовта річка — жовта й Голубі гори — справді голубі. Однак із професійного самолюбства він палко сперечався, виправдовуючи ці назви, та нікого, проте, не переконав.

Містер Олбінет як завжди вчасно зготував і подав вечерю. Потім мандрівники, одні в фургоні, інші в наметі, міцно і поснули, незважаючи на жалібне виття динго, цих австра-лійських шакалів.

За Білим озером розіслалась розкішна долина, вся барвиста від хризантем. Прокинувшись уранці, Гленарван і його друзі ладні були вітати захопленими оплесками чарівну красу, що стала перед їхні очі.

Знову рушили в дорогу. До самісінького обрію зелена прерія в своєму весняному буянні паленіла розмаїтими квітами. Дрібнолистий льон мигтів блакитними цяточками поміж шарлатовим акантусом. Численні гатунки “eremophilas” звеселяли пишне зелення рівнини, а смуга солонців рясніла синьо-зеленим і червонястим цвітом срібняка, лободи й інших рослин, що полюбляють солоні ґрунти. Всі вони корисні для промисловості, бо, спалюючи їх і промиваючи попіл, можна одержати добрячу соду. Паганель, котрий обернувся на ботаніка, опинившись серед квітів, назвг вав їхні види і, повсякчас залюблений у цифри, виголосив, що австралійська флора нараховує чотири тисячі двісті гатунків рослин, які належать до ста двадцяти родин.

Подолавши ще з десяток миль, фургон заглибився між гайками високих акацій, мімоз і білих камедних дерев з пишними суцвіттями. Рослинне царство цього краю, зрошуваного численними джерелами, не залишалося невдячним до денного світла й повертало пахощами та барвами те, що йому дарувало живодайне сонячне проміння.