Павел Загребельный - Попіл снів

— Тепер, друзі мої, — сказала вона, сідаючи за великий різьблений стіл, уставлений дорогим кришталем, — прошу сідати ближче, щоб усім нам разом…

Недбалим жестом, не остерігаючись розбити щось з цінного посуду, вона відгорнула бокали, поклала на звільнене місце течку, розв'язала поворозки.

— Ось перед вами фотографія, — показала доктор Аля знімок молодого круглоголового чоловіка, дуже гарного, з незвичайними, розіскреними очима, — це майор авіації Чуйко Василь Васильович. Він тривалий час перебував у Центрі на дослідженні й лікуванні. Перебував на особливому режимі, в абсолютній ізольованості від… Ну, це несуттєво. Головне. Цієї ночі, коли тут сталося… Я ще не можу сказати, що і чому сталося… Отже, коли з Центру втекли всі піддослідні, Чуйко втік разом з усіма, хтось допоміг йому втекти, хоча це теж несуттєво. Головне ось що. Цей Чуйко володіє жахливою здатністю надприродної сили: він може тільки дією свого мозку вбити будь-яку людину і взагалі будь-яку кількість людей одразу або послідовно, відстань при цьому не має значення, час так само. Захист можливий тільки на космічному рівні, як у космонавтів у їхніх апаратах. Ну, — тут вона дозволила собі усміхнутися, — і на віллі «Затишок», відповідно обладнаній.

Іван Трохимович навіщось поторкав свої генеральські погони.

— Не доводилось, — сказав він, — досвід, самі розумієте, якийсь маю, але з такими злочинцями ще не доводилося…

— Я теж уперше чую, — розвів руками Винокур, — страшенно скидається на фантастику. Хоч теж не зустрічав, не доводилося читати.

Оксана добре знала, чому не доводилося: тупий, лінивий, книжок не читає, ні письменників, ні героїв творів не запам'ятовує…

— Це щось ніби «Мобі Дік» Мелвіла? — сказала вона.

— У Мелвіла здатністю заманювати капітанів китобійних суден в місця катастроф наділено мозок кита, — пояснила доктор Аля, — сам мозок не вбиває, а тільки спровоковує людські загибелі. Там просто якась стихійна зла сила, більше символ зла, ніж саме зло. А тут зло втілене і наділене фантастичною енергією нищення. Чуйко, це вже я сказала, може вбити будь-кого за власним вибором, навмисне, а також цілком несвідомо, навіть проти своєї волі, для цього треба тільки одне: щоб ця людина чи ці люди… Чуйкові приснилися… І особливо підкреслюю: цей мозок не визнає ні керування ним, ні контролю… Він стихійний, може, справді, як у Мобі Діка.

— Тоді цей Чуйко не злочинець, а просто нещасна, хвора людина? — вигукнула Оксана.

— Тому він і перебував у нашому Центрі, — пояснила доктор Аля, — але про це можна поговорити згодом. Зараз для нас головне: зробити все, щоб цей чоловік не накоїв великого лиха. Я зовсім не хочу, щоб його називали злочинцем, звіть його просто нещасним, трагічною особистістю, найупослідженішим представником людського роду… Мені здається, він і сам згодився б так себе назвати… Але його страшна сила на свободі, а цього не можна дозволити. Під загрозою, повторюю, весь рід людський, винятків ні для кого: ні для президентів, ні для фельдмаршалів, ні для красунь, ні для мільярдерів, ні для матерів, ні для дітей…

— Як я зрозумів, — зауважив Іван Трохимович, — наше завдання ізолювати не цю силу, а її носія. Так? А вже силу ви, докторе Алю, зумієте приборкати, як робили це досі?

— Саме так, генерале, — ствердно закивала доктор Аля. — Саме так!

— Тоді немає нічого простішого! Ми негайно звертаємося до засобів масової інформації: тебелачення, радіо, преса, — даємо команду по своїх каналах, національна безпека, сподіваюсь, використає свої канали й можливості, прокуратура поможе. Так, товариші, чи то пак — панове? — вже перебираючи справу до своїх досвідчених рук, впевнено пророкотав генерал.

— Не зовсім, — спокійно промовила Оксана, — все набагато складніше, Іване Трохимовичу.

— Що ви маєте на увазі, Оксано? — повернулася до неї доктор Аля.

— Я маю на увазі закон паніки.

— Оксано, не сміши людей! — вигукнув Винокур. — Який закон паніки? Що ти вигадуєш? Паніка — це стихія, вона не має законів!

Оксана вперто нахилила голову.

— Закон паніки полягає ось у чому: все, що повинно бути відоме людям, стає відоме негайно і всім, хоч би для цього довелося перевернути світ!

— Це скорше не закон, а формула, — внесла уточнення доктор Аля.

— Гаразд, хай буде формула паніки.

— Формули вимагають пояснень і роз'яснень. Ви могли б це зробити?

— Будь ласка. Я не питаю, скільки було піддослідних у вашому Центрі. Але щойно ми в БТР проїздили по території і бачили головний корпус. Візьмемо тільки видиму частину айсберга. Там десять поверхів. Під землею може ще бути і десять, і всі двадцять поверхів, але ми беремо десять видимих. Кожен поверх — десять палат, крім усіх інших приміщень: лікарських кабінетів, процедурних, маніпуляційних, лабораторій, харчоблоку… Коли в палаті по одному хворому, то й то ми маємо сто чоловік. Тепер уявіть собі: кілька годин тому сотня піддослідних, хворих чи просто ув'язнених, розбігається по місту з тримільйонним населенням, столиці держави, яка має зв'язок з усім цивілізованим світом. Які наслідки?