Павел Загребельный - Попіл снів

— Досить!

— Ну, то давай вип'ємо за це.

— Давай! Слухай, а чого в тебе голова гола?

— А в тебе чому?

— В мене лиса. А ти ж поголений, як турецький святий. Це що — мода?

— У нас генерал наказав, щоб увесь льотний склад голив голови. Волосся забирає з мозку енергію, не дає думати.

— Не дає думати? А по-моєму, я однаково думав, що з чубом, що лисий. Тільки тепер дівчата не беруть танцювати, думають: старий. А мій друг Вона сьогодні тут вигадав девіз: «Дами запрошують панів офіцерів». От я й сиджу з цим самогоном. Добре хоч ти прилетів з космосу. А в космосі хіба й генерали літають?

— Літають.

— І що вони там?

— Командують.

— І оце, значить, щоб голі голови всім, значить, теж вони?

— Вони. Та це не страшно. Це помагає знаєш як. От я ж угадав про цю жовту?

— Вгадав. Точно!

— Хочеш, вгадаю, де ви з Вовою служите?

— Ану, спробуй!

— Ви обидва баоцзедуники. Вгадав?

Після училища Чуйко служив у Монголії і там уперше почув цей незлобивий жарт. Колись були батальйони аеродромного обслуговування — БАО. Льотчики завжди підсміювалися з тих, хто в них ніс службу. На прикитайських аеродромах і виникло слівце «баодзедуники».

Слава не образився, навпаки, чомусь мовби зрадів.

— Хочеш ще випити? — підморгнув він Чуйкові.

— Давай.

— Будь!

— Будь і ти!

— А тепер я тобі скажу, Васю, що ти ніякий не ясновидець, а простий чув'як! — зовсім тверезим голосом заявив підполковник. — Хочеш, щось покажу?

— Ну, показуй!

Підполковник засунув руку в кишеню брюк, з-під лоба насмішкувато глянув на Чуйка.

— Показувати?

— Показуй, показуй!

Підполковник поволі дістав з кишені щось зав'язане в носову хустку, виважив на долоні, смикнув за ріжок хусточки, мов фокусник за вірьовочку. В хустині була ціла пригорща дорогоцінних металів: срібло, золото, навіть платина. Бойові відзнаки за класність, за відвагу й мужність, значки, медалі, ордени — і всього чимало, тут справді полисієш у тридцять років.

— Ти що ж це дурочку клеїш? — прошепотів Чуйко. — Заховав усе в засоплену ганчірочку. І твій друг Вова заховав?

— І він. В нього ще більше цього добра.

— Чому ж не носите? Соромитесь? Кого?

— А кому показувати? Горбачову? Чув, як він ридав по телевізору; «Я приостанавливаю исполнение президентских функций…» Чи, може, маршалу Язову в Матроській Тишині?

— В якій Тишині? До чого тут маршал Язов?

— А до того, що наш маршал Язов сидить у беріївській тюрмі, в Матроській Тишині, разом з усім ГКЧП.

— Що це за ГКЧП?

— Не чув?

— Ні.

— І того, що міністром оборони наш главком Шапошников, теж не чув?

— Теж.

— Ану, дай я не тебе подивлюся. Ти таки справді, мабуть, з космосу.

— Хіба я не казав? А тепер знаєш що? Піди й поклич сюди оту жовту.

— Галку? Та вона мене!.. Ти її не знаєш. Як я її покличу?

— А ти поклич разом з Вовою. Скажи, що я хочу з ними познайомитися.

— І сказати, що ти з космосу?

— Можна.

Підполковник заляпав у долоні.

— Вова вмре від захвату!

П'яно заточуючись, він побрів між танцюристів, довго не міг натрапити на тих, кого шукав, нарешті добрався до них, якийсь час витинав то біля Галки, то біля Вови свого власного кривулястого танця, кінчилося тим, що Вову він все ж привів до Чуйка, а Галка зосталася стояти на тім кінці залу. Стояла і не дивилася сюди, навіть не повернулася.

Підполковник Вова ще здалеку простягав до Чуйка обидві руки.

— Це все правда, що тут мені Слава натріпався? Каже, майор прямо з космосу, спусковий апарат ще гарячий, аж шкварчить, у нас за прохідною. Давай знайомитися, майоре!

— Хвилиночку, — сказав Чуйко. — Почекайте мене, я миттю!

Він мало не бігцем кинувся туди, де стояла Галка, підлетів до неї нечутно, вона не бачила і не чула, але вгадала його наближення і здригнулася шиєю, спиною, всім тілом.

— Галко, — гаряче зашепотів Чуйко, забігаючи наперед неї, — здрастуй, Галко!

Вона мовчала.

— Чого ж ти мовчиш? Не впізнала, забула? Я Василь Чуйко. Ну, тоді капітан, тепер майор, але це єрунда. Ти мене чуєш?

— Ти п'яний, Василю.

— Ну, п'яний, п'яний! Все це єрунда, справа зовсім не в цьому. Слухай мене уважно, Галко. Треба поговорити!

— Післязавтра прийдеш на процедури, там і поговоримо. Ти ж по путівці?

— Ти здуріла. Галко! Яка путівка, які процедури, яке післязавтра? Нам треба негайно! Це…

— Я зайнята.

— Зайнята? Ну, єрунда! Хочеш, я цього підполковника… Не те! Не слухай мене! Тут інше. Ти навіть не уявляєш, що це таке! Ти повинна відвести мене до себе додому, і ми…