Григорий Глазов: Приватне доручення

Генерала зустрічав начальник місцевого обласного Управління і моложавий полковник-авіатор. Вони були трохи схвильовані, і Степаничев зрозумів, що і новини. Сіли в машину.

Полковник кинув шоферу:

— В Управління.

— Розповідайте, — кивнув генерал авіаторові— Бачу, що не терпиться. Але спершу відчиніть віконце. З вітерцем краще та й диму менше. Та ні, куріть, куріть, куди вас подінеш, запеклих! Якщо кидати, то назавжди, а не випадку ради.

Льотчик двічі глибоко затягнувся, викинув недокурок і всівся якомога зручніше.

— Вночі, о 2 годині 51 хвилині, — почав він сухо і по-військовому лаконічно, — з постів повідомили, що на великій висоті невідомий літак перетнув повітряний простір над державним кордоном. Курс — південний схід. В З години 15 хвилин наші винищувачі за 250 кілометрів на південь від кордону виявили реактивний бомбардувальник. На накази винищувачів слідувати за ними з бомбардувальника повели вогонь. Наші відповіли тим же. Порушник задимив і почав знижуватися. Він досить вдало приземлився на кукурудзяному полі колгоспу «Шлях до комунізму».

Степаничев слухав авіатора, не перебиваючи, лише іноді поглядав на нього, її — Колгоспниками і працівниками місцевого райвідділу, — продовжував льотчик, — затриманий екіпаж: два офіцери — пілот і штурман, і сержант — стрілок-радист. Сержант поранений в плече і зараз в лікарні…

Машина вже наближалася до великого будинку, в якому містилося Управління, коли Степаничев скомандував:

— Ану, давайте до літака!

Круто розвернувшись, «Побєда» помчала за місто.

Біля підбитого бомбардувальника чергували працівники державної безпеки, ходили авіаційні експерти.

Після поверхового огляду генерал поцікавився;

— Як поводять себе наші «гості»?

— Спокійно, наскільки дозволяв їхне становище, — посміхнувся полковник з обласного Управління, — В один голос твердять, що заблудилися.

— Де ви їж розмістили?

— В райвідділі

— Так, так… Ну, що ж, поїдемо спершу до пораненого. Подивимось.

Сержант-стрілок після переливання крові отямився. Блідий і ослаблий, лежав він на високо збитих подушках. Спершу налякано, а потім винувато і збентежено дивився на рожеві пальці медсестри, яка спритно перев'язувала йому плече.

Страх ще не залишив його, і на кожен рух в коридорі сержант тривожно повертав голову, прислухався, але, нарешті, заспокоївшись, втомлений, заплющив очі. Він розумів: попереду має бути важливе, велике, що, безумовно, визначить його подальшу долю. Він думав, як поводити себе в цій чужій, незнайомій країні, але думки плуталися і збивалися. Врешті-решт, він, Герберт Деніс Прейс, виконував наказ, а не сам поліз в цю найнеприємнішу історію. В його становищі краще говорити правду.

Постукавши, зайшов Степаничев. Генерал досить добре володів мовою тієї країни, підданцем якої був поранений, щоб обійтися без перекладача.

— Як ви себе почуваєте, сержанте?

Почувши рідну мову, той здригнувся. Але вгадавши під білим халатом погони, опустив очі й обм'як.

— Дуже добре, сер.

Степаничев не квапив його. Сів поруч на білу табуретку, подивився в історію хвороби, подану лікарем,

В халаті він відчував себе незвично. Генерал відкинув полу і тут же перехопив переляканий погляд сержанта, що зупинився на широких лампасах.

Мовчанка тривала хвилин п'ять. Потім, переборюючи біль, з твердою рішучістю поранений звівся і сів.

— Я хочу говорити, сер.

— Ну що ж, це дуже добре, — посміхнувся генерал. — Скільки вам років, сержанте?

— Двадцять, сер.

— Молоді, а встигли багато. І постріляти, і кров за батьківщину пролити, і в полон потрапити,

В сержанта почервоніли вуха.

Степаничев продовжував:

— А знаєте, в нашій пресі, напевно, не сьогодні-завтра появиться ваше прізвище. Так і так, мовляв, — Герберт Прейс — повітряний пірат, Потім, звичайно, буде спростування ваших газет. Відмовляться від вас, сержанте; заявлять, що це наша пропаганда. Ну, добре, відмовляться, А вам то як? Мабуть, у вас і мати є? Уявляєте собі, що з нею буде?

— Не знаю, сер. Я покладаю надії на вашу шляхетність, — тихо відповів поранений.

— Тоді давайте говорити щиро. Всю правду. Брехня не допоможе. У нас, в росіян, є прислів'я: брехнею ввесь світ обійдеш, та назад не повернешся.

— Я буду говорити лише правду, сер, — пожвавішав сержант.

— Слухаю вас, — підсів Степаничев до ліжка,

— Я служив, — почав Герберт Прейс, — стрілком-радистом середнього бомбардувальника 1-ї ескадрильї, 6-го полку, 3-го з'єднання авіації стратегічного удару групи окупаційних військ в Західній Німеччині.