Григорий Глазов - Приватне доручення

— Їй-богу, ви песиміст, Олексію Петровичу! Чому ж не переведуть? Випивати ви вже кинули з сьогоднішнього дня. Стаж роботи у вас, слава богу, великий, і ви дуже хороший оперативний працівник. В цьому, наприклад, ваше начальство зможе легко переконатися завтра або післязавтра, коли ви знешкодите групу диверсантів, яка намагатиметься висадити залізничний міст. Причому, ви захопите їх на місці злочину з боєм, але без втрат. Хіба це не пидстава для вашого просування по службовій драбинці?

— Які диверсанти? Який міст? — нічого не розумів Нікольський.

— Диверсанти будуть найсправжнісінькі. А ось щодо моста — це вже ви порадьте. Який міст є в збні вашої діяльності? Знову не розумієте? А ще говорите, що старий чекісті Сором! Ви повинні викрити групу диверсантів, яка намагатиметься висадити в повітря міст. Це буде не тяжкою справою, бо ви наперед знатимете, де І коли і навіть хто буде здійснювати цю операцію.

— Навіщо ця комедія?

— Це наївне питання, Олексію Петровичу! Я вже сказав, що болію за ваше благополуччя і заради цього не пошкодую витрат і навіть жертв. Отже, подумайте, де й коли найзручніше буде викрити цю диверсію.

— Дівчино! — покликав Ягвіц буфетницю. — Ще сто грамів і пачку «Казбеку».

Опівдні вони розійшлися. Ягвіц потиснув руку Нікольському і нагадав уже серйозно й жорстко:

— Рапорт датуйте вчорашнім числом. Бажаю успіху.

Ягвіц-Масальський все ще жив у сім'ї льотчика цивільного повітряного флоту Сашка Лучка. Жив він спокійно, впевнений, що Нікольський легко виконав його наказ. Тут, у Вишгороді, починалася широка колія, і під вагонами, що приходили з-за кордону, замінювались колісні візки. Та… скільки було таких маленьких «але», що причиняли великі неприємності. Ягвіц знав, що аеропорт в цьому місті — ворота в країну, які повинні постійно бути в полі його зору. Живучи в Лучків, він на підставі коротких розмов про аеродром, його пасажирів міг мати більш або менш точні дані про життя аеропорту- Крім того, ця квартира була для нього прекрасною базою. Кому збреде в голову шукати його тут? Так, він обігнав російську контррозвідку щодо часу, спрямував І на хибний шлях нехай випадково, але обачно. Нехай Уллас злиться, але ще в Франкфурті, дізнавшись про свого помічника — агента «Два-х» — більше, ніж того бажав би генерал, Ягвіц вирішив про всяк випадок захопити в дорогу форму вохрівця.

Після того, що сталося в будинку відпочинку, виникла думка появитися до Коломийчука в цій формі: адже до шляхового майстра прийде й «справжній» вохрівець — агент «Два-х». А коли люди Коломийчука підтвердили здогад про те, що явка провалилася, простий розрахунок Ягвіца набув іншого значення: якщо чекісти будуть зв'язувати зникнення Коломийчука в появою на станції людини в формі з жовтогарячими кантами, то нехай цією людиною буде «Два-х», А генералові Улласові Ягвіц скаже, що просто не встиг попередити свого помічника про можливу засідку біля будинку шляхового майстра. «Втопаючий не боїться промокнути», цинічно говорив собі Ягвіц і протягом всього життя керувався цим зручним афоризмом.

Щоб не викликати в Лучків підозри, Ягвіц- Масальський ще кілька разів виїжджав у «геологорозвідувальні партії»; насправді ж він просто доїжджав поїздом до Стрия, а потім сідав на зустрічний і повертався назад. В дорозі брав постіль, добре наїдався, випивав на вокзалі чарку, а в поїзді, як справжній москвич, — незліченну кількість склянок чаю і розважав своїх супутників веселими анекдотами. Приїхавши у Вишгород, він цікаво розповідав про роботу геологів і розвідувальних партій, скаржився на погані дороги та постачання, дарував Ганнусі яскраві шматки кварцу та інших мінералів. «Ось погляньте, що знайшли в нашій другій партії Виявляється, тут багатющі поклади. Неодмінно треба написати в главк…»

З Ганнусею він був люб'язний, уважний, але не більше. Ставився з поблажливістю старшої людини, що, як помітив з самого початку, заспокоїло брата.

Через кілька днів Ягвіц зібрався в лазню. Весело посвистуючи, купив квиточок, глянув на годинника і зайшов до загальної роздягалки. В вогкуватій кімнаті він сів біля вільної шафки. Його сусід вже зовсім роздягнувся і тупцявся на мокрій доріжці, докурюючи цигарку.

— Дозвольте прикурити, — звернувся до нього Ягвіц-Масальський. Торкнувшись сигаретою сусідової цигарки, він швидко прошепотів: — Що чути? Обміняємося пакунками з білизною. Боже борони вас пити, Нікольський!