Ростислав Самбук - Під завісу

Він повернувся через кілька хвилин, доповів щось капітанові, і той кивнув на знак згоди. Соколов перемовився кількома словами з Копотем, і вони взяли круто праворуч, щоб оточити галявину.

Бутурлак підкликав Андрія. Запитав пошепки, принюхуючись:

— Чуєш запах диму?

Тільки тепер Андрій збагнув, що саме викликало тривогу капітана й чому той посилав Соколова в розвідку. Справді, в лісі відчувався ледь чутний запах диму, наче хтось розклав поблизу вогнище.

— Вони там, — тицьнув ліворуч пальцем Бутурлак. — Валентин бачив Ганну Клімашко, щось варить на вогнищі. Жмудь, либонь, ще спить чи пішов на полювання. Давай за мною, тільки нечутно.

Кров ударила Андрієві в обличчя. Прошепотів збуджено:

— Треба брати правіше. Там кущі підходять мало не до самої землянки.

Бутурлак, не відповівши, прослизнув до густого підліска праворуч. Андрій, витягнувши з-за паска пістолет, пірнув у кущі слідом.

Густі зарості ліщини дозволили їм наблизитися до землянки метрів на п'ятдесят. Тепер Бутурлак розраховував кожний крок, зробивши Андрієві знак іти мало не впритул. Останні метри до галявини проповзли і нарешті побачили намет з ялинового гілля перед землянкою. Трохи далі між стовбурами дерев на мотузку висів якийсь одяг, а перед входом до намету палало вогнище, й дівчина помішувала ложкою у підвішеному над ним казані.

Ліворуч від намету до галявини підступало болото, за землянкою росло кілька молодих сосен, далі ліс відступав метрів на шістдесят.

Бутурлак знав, що Соколов з Копотем зайняли там уже позицію. Дівчина сиділа до нього спиною, до неї було зовсім недалеко, кроків двадцять, і капітан, прошепотівши Андрієві на вухо: «Прикриєш мене…» — поповз, мов вуж, до намету.

Він повз спритно і одразу загубився у високій траві, зрештою, колись це було його професією — безшумно й спритно повзти, завдяки цьому зберіг життя на війні, тепер знову доводилося тримати іспит.

Дівчина мішала в казанку, мабуть, куліш, судячи з запаху. Вона наспівувала щось собі під ніс, і це було добре, бо не чула шелесту трави поза спиною, щоправда, почути його міг хіба лісовий звір.

Дрова у вогнищі тріщали, Бутурлак уже відчув тепло на обличчі — кинувся і міцно затиснув дівчині долонею рота.

— От що, — нахилився над Ганною, вдивляючись у сповнені жаху очі, — тихо, бо пошкодуєш. Де Грицько?

Дівчина показала очима на намет.

Бутурлак задумався лише на секунду: якщо відпустить Ганну, вона зчинить галас. Але з лісу до намету вже біжать Соколов з Копотем, нехай галасує, йому потрібні дві-три секунди, а за цей час Грицько Жмудь все одно не встигне оговтатися.

— Тихо мені! — повторив загрозливо, відпустив Ганну й вдерся до намету, звідки долинало гучне хропіння Жмудя.

Грицько лежав у кутку намету на постелі, зробленій з ялинових гілок. Спав, розкинувши руки, одягнутий у ватянку.

Бутурлак тицьнув дулом пістолета Жмудя в груди. Грицько розплющив очі й, певно, подумав, що то сон, бо одразу заплющив їх знову й повернувся на бік.

— Встати! — голосно наказав Бутурлак. — Досить дурником прикидатись!

Гриць швидко сунув руку під пальто, що правило йому за подушку, та капітан схопив його за лікоть. Сам помацав під пальтом і витягнув нікельованого вальтера. Сховав до кишені.

— Ну! — мовив грізно. — Вставайте!

Проте Гриць лежав, усе ще не вірячи своїм очам. Раптом схлипнув і став перед Бутурлаком на коліна.

— Я ні в чому не винний! — зарепетував. — Чого вам треба від мене?

Ламаючи віти, до намету вбіг Андрій, за ним Соколов. Не кажучи ні слова, Валентин заломив Жмудеві руки за спину, міцно зв'язав, підняв за комір, подивився на зсудомлене жахом обличчя.

— Тепер не втечеш! — вигукнув переможно. — Я б тебе!..

— Облиш, — махнув рукою Бутурлак. Підштовхнув Гриця до виходу. — А ти, Валентине, обшукай намет.

Лише тепер Гриць упізнав Андрія. Відступив назад, немов його збиралися бити.

— Ти!.. — вигукнув розпачливо. — Ти виказав мене! Боже мій, яка сволота!

— От що! — Соколов підніс до Грицевого обличчя кулак. — Коли ще писнеш!.. Не подивлюсь, що заарештований. Ти сволота, а він — хлопець що треба!

— А я ще додам… — втрутився Копоть.

— Я тобі додам! — насварився на нього кулаком Бутурлак, та всі знали, що зробив це лише для порядку, бо кількох гарних стусанів Жмудеві не завадило б. Мабуть, Гриць збагнув це, бо нахилив голову й вискочив з намету.

Біля вогнища плакала Ганна. Жмудь одвернувся од неї, стояв і дивився на болото, чорне болото, яке одразу засмокче.