Андрій Курков - Лагідний янгол смерті

Здесь есть возможность читать онлайн «Андрій Курков - Лагідний янгол смерті» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: KM Publishing, Жанр: Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Лагідний янгол смерті: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Лагідний янгол смерті»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Серед піщаних барханів Казахстану блукає Азра — лагідний янгол смерті, який супроводжує самотніх мандрівників, оберігає їх у дорозі. То він з’являється у подобі скорпіона, то хамелеона, а іноді — зовсім рідко — виходить до мандрівника в образі коханої жінки. Одного дня така жінка — казашка Гуля вийде до киянина Колі Сотникова, який волею долі опинився на березі Каспію побіля Мангишлаку. Та чи допоможе лагідний янгол смерті росіянинові Сотникову врятуватися від небезпеки й відшукати незнаний скарб українського народу, який нібито закопав у казахському піску, що солодко пахне корицею, сам Тарас Шевченко?..

Лагідний янгол смерті — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Лагідний янгол смерті», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли сонце лягло на дальні піски, а потім і просочилося своїм застиглим вогнем кудись униз, наче вода, у пустелі стало прохолодніше. Повітря здавалося холоднішим за пісок. Ми лежали поруч на одній підстилці, накрившись по груди другою. Дивилися в небо. Раз у раз хрипкувато зітхала верблюдиця, прив'язана коротким повідцем до лямки мого рюкзака.

— Гулю, — заговорив я. — Тобі не здається дивним, що ми зараз тут, з тобою, удвох...

— Ні, — відповіла Гуля настільки впевнено, я аж забув, про що ще хотів у неї запитати.

Звісно, моє заготовлене і забуте запитання не було важливим ні для неї, ні для мене. Мені просто хотілося говорити з нею про що завгодно. Хотілося дізнатися щось про неї, щоб відстань між нашими очима і думками зменшилася. Я хотів розуміти її і хотів, щоб вона розуміла мене.

«А вона тебе і без цього розуміє», — зринула нагла думка.

Я знову замислився, дивився у небо і шукав у ньому віддзеркалення її очей, які теж дивилися вгору. А там, на синій перевернутій землі неба, проростали зерна зірок. Проростали швидко і хаотично, наче були розсипані закоханим сіячем, який анітрохи не дбав про те, що він робить. І повз серед них небесним лінивим трактором якийсь супутник. Його рух привернув мою увагу, і я покосив оком на вродливий профіль Гулі, думаючи, що й вона зараз дивиться на цей супутник, бо ж погляд людини завжди шукає рух. Погляд людини — сам собою нишпорка і любить стежити за тим, що відбувається.

Над нами відбувалося проростання небесного поля, і ми обоє спостерігали це звичайне диво. Уже й говорити не хотілося — здавалося, що спільне спостереження за зірками, які ледве проросли, зближує нас без жодних слів.

Що більше вистигав пісок, то нижче спускалося небо і зірки ставали видніші.

Я знову захотів почути голос Гулі й повернувся до неї. Але вона вже спала, заплющивши очі. Її рівне ніжне дихання зігрівало нічну тишу. Я дослухався до нього з таємним задоволенням, наче воно було чимось забороненим, а тому ще жаданішим.

Трактор-супутник перевалив за якийсь небесний косогір і щез із поля зору, залишив по собі тільки нерухомість зірок. Я засинав під тонку музику дихання Гулі. Повітря теж зупинилося і, марилося, слухало її дихання. І в тиші цій я відчув, як по моїх ногах, накритих смугастою цупкою тканиною, щось повзе.

Я завмер і шкірою тепер слухав цей рух, доки не побачив на грудях чи то скорпіона, чи то ящірку, яка гарно зупинилася, спрямувавши свій фантастичний профіль у небо.

«Не ворушися», — наказав собі я подумки.

І так ми обидва з цим нічним пустельним мешканцем не ворушилися, доки я не заснув.

28

Хропіння верблюдиці збудило мене так нагло, що коли я вже розплющив очі, кілька хвилин мусив лежати, очікуючи на пробудження тіла. Сонце ледве-ледве піднімалося, а отже, і спав я недовго. Нарешті я повернув голову до Гулі, але її поруч не було. Мене охопив незбагненний страх; я відчув якийсь тягар на грудях, подивився і побачив на смугастому покривалі такого ж смугастого хамелеончика в нерухомій позі з задертою догори головою. Тільки його круглі очка якось дивно рухалися, здавалося, разом із трошки виряченими очницями. Коли він зловив на собі мій погляд, то завмер, і його очі теж зупинилися на моєму обличчі.

Хатема знову храпнула, форкнула. Я озирнувся на неї — верблюдиця явно поводилася неспокійно. Вона переступала з ноги на ногу, озиралася на мене. Потім ступила крок назад, потягнувши за собою по піску мій рюкзак, до якого була прив'язана повідцем.

Треба було вставати. Я спробував м'яко струсити хамелеончика, але він так міцно вчепився лапками у смугасте покривало, що майже став його частиною.

Пам'ятаючи, що хамелеони не агресивні, а радше навпаки, я сам вибрався з-під покривала. Звівся на ноги й роззирнувся. Зникнення Гулі налякало мене. Якщо вона кудись пішла сама, то чому не сказала мені, а якщо... Тут по моїй шкірі пробіг холод, і я навіть не став далі розвивати цю думку. У роті було сухо й неприємно. Я підійшов до каністри з водою, відпив ковток. Знову подивився навколо себе і на превелику радість побачив метрів за двісті від себе Гулю. Вона несла оберемок хмизу.

Поки вона наближалася, моє занепокоєння змінювалося на обурення, а потім і обурення почало стихати, і коли вона зупинилася біля Хатеми й опустила покручені гілки на пісок, не було в мені ні обурення, ні навіть образи.

— Доброго ранку, — сказала вона з усмішкою.

Черкнула сірником, і захрускотіло складене пірамідкою багаття.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Лагідний янгол смерті»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Лагідний янгол смерті» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Андрій Курков - Бікфордів світ
Андрій Курков
Андрій Курков - Садівник з Очакова
Андрій Курков
Андрій Курков - Самсон і Надія
Андрій Курков
Андрій Курков - Казки
Андрій Курков
Андрій Курков - Різдвяний сюрприз
Андрій Курков
Андрій Курков - Сірі бджоли
Андрій Курков
Андрій Курков - Приятель небіжчика
Андрій Курков
Андрій Курков - Закон равлика
Андрій Курков
Отзывы о книге «Лагідний янгол смерті»

Обсуждение, отзывы о книге «Лагідний янгол смерті» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x