Георгій Брянцев - Голубий пакет

Погладивши енергійним рухом свою пишну золотаву шевелюру, він без запрошення сів на стілець і сказав:

— Я щойно з лікарні. Шофер у тяжкому стані, й лікар не ручається за його життя. — Грундт ударив кулаком по столику. — Хай йому чорт! Якщо він здохне, я не доберуся до винуватців!

Йшлося про шофера тюремної «п'ятірки», на яку вчинили напад підпільники. В гарячці й поспішності вони не довели справи до кінця: тяжко поранений шофер ще жив, хоч язик у нього вже не повертався і від нього не можна було добитися жодного слова.

— Не нервуйте, пане штурмбаннфюрер! — заспокоїв його Штауфер. — Це не в вашому характері.

В очах у Грундта блиснули злі вогники.

— Хто ж міг уявити, що тоді, як я возився з цією впертою мадам, якісь негідники нападуть на другу машину?

— Не нервуйтесь, — повторив Штауфер. — Я певен, що ви доберетеся до винуватців… Так, так!.. Я навіть більш ніж певен цього. Як я пригадую, Готовцеву доставили сюди «п'ятіркою» і назад повинні були везти «п'ятіркою». А в «шістку» вона потрапила зовсім випадково…

Стілець під Грундтом заскрипів, він подався усім корпусом уперед. Зараз у ньому ніяк не можна було впізнати скромного стажиста Роберта Герца.

— Ви хочете сказати…

— Я хочу сказати, — перебив його Штауфер, — що ті, хто нападав, були твердо переконані, що «п'ятіркою» везуть Готовцеву. А вже вона, напевно, знає своїх друзів.

Грундт відкинувся на спинку стільця і зітхнув. Це відкриття йому ще нічого не давало. Мало що знає Готовцева!

— А ви не втрачаєте надії, що вона згадає про мене? — з усмішкою спитав Грундт.

Штауфер мовчки простягнув йому конверт. Грундт глянув на нього і зірвався з місця. Він квапливо взяв конверт, дістав аркуш паперу і прочитав:

«Любий мій і доброзичливий друже! Ви знову маєте рацію. Мені не обійтися без вашої допомоги. Я хочу бачити вас. Чекаю завтра, 16 червня, о шостій ранку на тому ж місці, де ми розлучились. Ваша Марія».

— Я вражений! Приголомшений! — вигукнув Грундт. — Побожно схиляюсь перед вами, пане Штауфер. Ви — геній! Ви маєте якийсь дар прозріння! Остаточно визнаю свою нікчемність… Я розповім про вас у Берліні!

— Досить, годі!.. Для чого ці гучні слова? — спинив його із задоволеною посмішкою Штауфер.

Грундт заходив по кабінету.

— А я свиня, — несподівано признався він. — Коли ви ознайомили мене з своєю ідеєю, я подумав, що це занадто небезпечна гра. Театр. Так, так!.. І мені здавалося, що вас влаштовує не результат гри, а сам процес її… Є ж такі азартні люди… Але вона, вона! — Він прихлопнув рукою листа. — Яка простота! Яка наївність! — Він ще раз перебіг очима текст. «Любий мій… друже… Ви знову маєте рацію!.. Ваша Марія…» Дурна! Дурна, аж світиться!.. А ще розвідниця!..

— Не згоден! — заперечив Штауфер. — Вона зовсім не дурна. Вона розумна і трималась дуже обережно. Справа в тому, що, здійснюючи мою ідею, вам талановито вдалося переконати її, змусити повірити в те, що ви не той, за кого вона вважала вас. Крім того, вона жінка. А жінки вірять красивим людям…

Тут настала черга самозадоволено посміхнутися Грундту.

— Виходить, що так, — промовив він, думаючи про щось своє, і спитав: — Невже вона зуміла непомітно вернутись до міста? Адже її повинні були відразу засікти! Вжито всіх заходів.

Штауфер посміхнувся.

— Я не думаю, що вона в місті. Це занадто рисковано. По-перше, у неї нема ніяких документів, по-друге, плаття, яке ми підсунули їй, дуже примітне. Готовцева десь у селі. Звідти вона й надіслала листа. А заходів лише зараз вжито.

— На перший погляд це звучить логічно і переконливо, — згодився Грундт. — Але в нас нема ніяких повідомлень. Дивно!.. Хто ж довіз її до села?

— Завтра все з'ясується, — спокійно відповів Штауфер. — Рівно о шостій ранку пан Герц з'явиться перед своєю підопічною. І можу заздалегідь сказати, що вона попросить у вас або документи, або допомоги, щоб проникнути в місто! Жеребок було кинуто знаєте коли?

Грундт запитально подивився на Штауфера, Той зробив паузу й урочисто продовжив фразу:

— Коли ви вручили їй власний пістолет і вона не уклала вас із нього.

— Мабуть, що так… Це був найбільш рискований момент.

— Авжеж. Ви вбили її цим пістолетом без пострілу. А тепер перевіримо, що зробили наші молодчики. — Штауфер зняв телефонну трубку, натис кнопку і гукнув: — Грейвіц? Зайдіть!

Через кілька хвилин до кімнати зайшов штурмшарфюрер.

— Грейвіц! Яких заходів ви вжили за моїми вказівками?

— Все зроблено, пане гауптштурмфюрер! Вона нікуди не дінеться. На перехрестя доріг послано секретні пікети. Фото Готовцевої роздано вісімнадцяти агентам. У район, окреслений вами на карті, вранці викинуто на автомашинах рухому групу з радіопередавачем. Вона човниковим способом прочісує ліс.