Олександр Лукін - Співробітник ЧК

«Так і треба! — подумав він. — Так і треба!..»

Брокман мовчав довго, дуже довго, і грізним здавалося Олексієві це мовчання. Він навіть здригнувся, коли голова ЧК раптом засміявся. Так, Брокман засміявся неголосно, невміло, наче покашлюючи.

— Дивак ти, хлопче! — промовив він. — Його тут обмовляють, а він і собі туди ж! Винен, розкаявся!.. Ти каятися не поспішай! Доведи, поясни, які в тебе були плани! Помилитися — не біда, якщо ти чесна людина. Звичайно, проґавив Маркова, що ж тут хорошого. Наплутав де в чому, не використав усіх можливостей — теж є. Але все-таки зробив чимало, так і скажи! А Воронько — велика втрата. Прозорої душі була людина. Велика втрата… — він помовчав, насупившись. — Надійнішої людини важко знайти. Книги любив… Мріяв після війни учителем стати. Освіти в нього ніякої, говорив, учитиметься. А йому ж за сорок… — Брокман підійшов, прямо подивився Олексієві в очі. — Добре, Михальов, іди, працюй. А відносно сестри не турбуйся, це нічого…

Олексій не зрозумів, що голова ЧК хотів сказати останньою фразою, але Брокман дивився на юнака з таким простим людським, неслужбовим розумінням, що в грудях у того піднялася гаряча хвиля вдячності до цієї суворої людини і щось напружено затремтіло — ось-ось зірветься…

Дивна ця розмова стала йому зрозумілою ввечері. Ясність вніс Федя Фомін:

— Альошо, ти тут? Що я тобі розповім! — збуджено сповістив він, ускочивши в кімнату. — Я ще вранці хотів, так на операцію послали. Між іншим, сьогодні особисто провадив обшук в одного адвоката. От де книжок, мамо рідна! Три стіни — і все книжки, книжки. Щоб я вмер, коли брешу!..

Розповів він таке.

Уранці, коли Олексій проводжав Катерину, Федя приніс Брокману якісь папери і застав у нього Іларіонова. Той в неповажливому тоні згадував Михальова. Федя скромненько сів біля дверей, вирішивши заступитися за друга, якщо буде в цьому потреба.

Будучи людиною самолюбивою, Федя найбільш боявся ляпнути щось не до ладу, щоб не подумали, ніби він не розбирається в найпотаємніших глибинах чекістської справи. І тому, коли Іларіонов лаяв Михальова за неправильне ведення операції в Олешках, він мовчав. До того ж було видно, що доводи Іларіонова майже не впливають на Брокмана.

— Брокман йому говорить: у мене, каже, інша інформація! — розповідав Федя. — Мені, мовляв, Величко про все доповів інакше, і я вважаю, що Михальов — здібний оперативник. Так і сказав: молодий і здібний. Усвідомлюєш?

— Ну, ну.

— А Іларіонов, гад, розвісив губу нижче підборіддя, ось так… і каже: здібності, мовляв… Як це він бовкнув? Ах, чорт, забув! У нього слівця — язик вивернеш. Словом, в тому розумінні, що надвоє баба ворожила. І ви, каже, товаришу Брокман, зовсім даремно так вірите йому, бо одна з найбільших падлюк у цій змові — близький родич Михальова, чоловік його рідної сестри. Сестриця, певно, того ж поля ягода. Її треба притягнути як співучасницю, а Михальов, навпаки, — покриває і навіть, поки ми тут розмовляємо, відправляє далі з очей, щоб не було проти нього доказів. Ну, тут, Альошко, я йому дав! Не подивився на Брокмана! В'їдлива ти, кажу, товаришу Іларіонов, людина. Хіба тобі чекістом бути? Альошка тебе переплюнув, так тебе заздрощі беруть і за кишки деруть! А за те, що ти його очорнив, так треба нам'яти тобі шию, як останньому гадові!

Федя трохи перебільшував. Він справді не стримався, почувши наклеп на друга, але висловився не в такій різкій формі, як розповідав. Він просто забурмотів, червоніючи і запинаючись від хвилювання: «Що ж це він!.. Товаришу Брокман, що це він таке говорить!.. Скажіть йому! Та Михальов!.. Це ж свій, Михальов!..»

Брокман звелів йому сісти на місце і мовчати, доки не спитають. Потім звернувся до Іларіонова:

— Тобі відомо, хто затримав родича Михальова?

— Звичайно, Храмзов. Незабаром після того, як цей тип привіз Федосовій підривну машину затяжної дії.

— Федю, знайди-но Храмзова, він щойно був у мене, — наказав Брокман. — Пришли його сюди.

Коли приведений Федею Храмзов уже в котрий раз доповів, як затримали Глущенка, розмова була вичерпана.

— Щождо сестри, — сказав Брокман, — то її допитував Величко. Безневинна жіночка, залякана. До речі, сам Михальов дізнався у неї про зброю, яку зберігав її чоловік. Отже, і тут усе чисто. А те, що ти мені все це сказав, товаришу Іларіонов, можливо, і не зашкодить. Тільки пам'ятай: пильність — це добре, підозріливість — погано. Михальов показав себе добре, навіщо ж чорнити людину, йому, май на увазі, нелегко зараз. Ти знаєш, що він зробив, сам один, на лівому березі?..