Микола Панов - Боцман з «Тумана»

Голубів Льодовитий океан — паперовий простір, перетнутий лініями широт і довгот. Звивався рваний, перерізаний сотнями фіордів берег. Крихітні моделі бойових кораблів розбіглися по голубій гладіні. Кожної миті той, хто був тут, бачив розташування підводних і надводних сил флоту, бачив, у якому пункті знаходиться той чи інший корабель, будь-який підводний човен.

Гострий профіль віце-адмірала схилився над зубчастим півмісяцем Нової Землі. Командуючий пересунув вузьке веретенце підводного човна, що йшов на іншу позицію. Випростався, поглянув на Людова.

— Все, що ви розповіли, капітане, схоже на фантастичний роман.

— І все ж таки це дійсність, товаришу командуючий.

— Я не люблю вплутувати родинні історії у воєнні справи.

— Але це одна з тих ситуацій, коли родинні взаємовідносини перестають бути надбанням двох, товаришу віце-адмірал.

— Ви, капітане, любите абстрактні формулювання.

— Пробачте, товаришу командуючий, — відпечаток професії. Я не військовий, я доцент філософських наук. Як тільки закінчиться війна, повернусь у свій інститут.

— Гаразд, капітане, продовжуйте… Віце-адмірал знову переставляв кораблики на карті.

Тільки що прийшло повідомлення, що дивізіон ескадрених міноносців вийшов у море конвоювати караван.

— Я вже доповідав, товаришу командуючий: цей офіцер страшенно прагне побувати в сопках, вашу згоду сприйме як справжнє благодіяння.

— Ви хочете сказати, — посміхнувся віце-адмірал, — що прагнення побувати в сопках — у нас не таке вже часте явище?

— Так. — поглянув без посмішки Людов, — ви самі знаєте, товаришу віце-адмірал, наші люди чудово, самовіддано б'ються на сухопутті, але в думці завжди на своїх кораблях. А тут — людина захворіє, якщо не відпустити її. А умови операції важкі, командувати загоном повинен ентузіаст своєї справи, якщо хочете, — фанатик.

— Припустімо… — задумливо сказав віце-адмірал.

— Є ще одна обставина, — говорив далі Людов, — жодного з підходящих офіцерів розвідки я не можу зараз зняти з основної роботи. Люди перевантажені не менш важливими завданнями. А старший лейтенант Медведєв відважний, до кінця відданий Батьківщині і партії офіцер. Він ретельний, прекрасно розвинений фізично, зможе перенести будь-які труднощі походу. Корисно для справи те, що в перші дні Вітчизняної війни він, як і багато інших офіцерів наших кораблів, був посланий на сухопуття. Він командував, правда недовго, загоном морської піхоти і чудово проявив себе там.

— Я пригадую, — сказав віце-адмірал. — Виникла тоді навіть думка, чи не залишити його на Рибачому. Коли б не клопотання капітана першого рангу… Але чи не вважаєте ви, що тепер думки про сім'ю…

Командуючий замовк, переставляючи макет іншого корабля.

— Мене самого турбувало це питання, — повільно сказав Людов. — Але в Медведєва високо розвинене почуття військового обов'язку. Не завагався ж він вийти на торпедну атаку, навіть припускаючи, що на борту ворожого транспорту може бути його сім'я.

Віце-адмірал розпрямився.

— Ваша думка: підозрюють німці, що ми цікавимося цим об'єктом? Чи не здається їм підозрілим, що ми не потопили жодного з цих транспортів?

— Навпаки, вони могли приписати це майстерності своїх конвоїрів. Ми ж організували удавану атаку підводного човна на другий караван… Гадаю, німці поки що нічого не підозрюють…

— Добре, — сказав командуючий, — запросіть старшого лейтенанта…

Людов відчинив двері. Медведєв увійшов.

— Товаришу командуючий, старший лейтенант Медведєв прибув за вашим наказом!

Медведєв виструнчився біля дверей, вітаючи віце-адмірала.

— Здрастуйте, старший лейтенанте, — командуючий привітно простягнув руку. — Поздоровляю з успішними діями в бою з літаком. Нагороду вам уже вручили? — Він сковзнув очима по ордену на кітелі Медведєва. — Ну, аби почати… Тепер хочете прогулятися в сопки… Корабель залишити не шкода?

— Він на ремонті, товаришу командуючий.

— Ви потрібні капітану Людову, — командуючий сів за стіл. — Що ж, не заперечую… Капітане, доповідайте зміст операції…

— Деякий час тому, — почав тихо Людов, — британською розвідкою проведена в Південній Норвегії цікава операція. В провінції Телемарк була скинута на парашутах група командос. Скинута в сопках, недалеко від Сінгдаля, вона мала завдання знищити завод секретної зброї, який там знаходиться…

— Стривайте, капітане, — уривчасто сказав віце-адмірал. — Старший лейтенанте! Якщо я вас не пошлю в сопки, а визнаю за потрібне залишити на кораблі, чи зможете, як і раніше, віддавати всі сили роботі?