Вадим Кожевников - Щит і меч

Спостерігаючи і розмірковуючи, Вайс відкрив для себе цікаву і дуже корисну істину: чим вища посада, тим бундючніше володар її ставиться до підлеглих і тим суворіше вимагає зберігати в таємниці різні інформації. Але бундючність, яку виявляють до найближчих підлеглих, по відношенню до дрібних службовців набуває часто характеру зневаги до них. І як німецький генерал ніколи не дозволить собі вийти до офіцера без кітеля, а перед солдатом не вважає за непристойне розгулювати в спідній білизні, так і вищі чини в присутності нижчих службовців не дуже бережуть службові таємниці.

У службовій системі, де старші часто передовіряють молодшим свою роботу, в старанно продуманій і бездоганній схемі траплялися окремі «організми», що за своїм становищем нижчого чину виконували відповідальну роботу.

Ці «організми» готували звіти, донесення, зведення, доповіді. Всі вони здебільшого були люди освічені, згодні безвідмовно трудитися в тилу, вважаючи за найвище благо хоча б те, що їх не посилали на фронт.

Ось із такими службовцями-солдатами Вайс прагнув зблизитися. Та поки що не знав як.

І ще. В окупованій Польщі німецькі офіцери не тільки тішилися свідомістю свого всевладдя, але й намагалися обставити перебування тут з найбільшим комфортом. Навіть недавні кадети з бюргерських родин, привчені з дитинства до скромного домашнього побуту, тут позаводили прислужників і обертали своїх денщиків на лакеїв. І чим вищу мав посаду офіцер, тим більше людей обслуговувало його.

Повари, лакеї-денщики, покоївки користувалися більшою прихильністю старших офіцерів, аніж молодші офіцери. І ця публіка була поінформована про своїх хазяїв краще, ніж найнаближеніші особи.

То була справжня каста. Стройовики зневажали її, і тільки штабні чиновники розуміли особливий вплив цієї касти, яку небезпечно було не визнавати.

В оце специфічно середовище Вайс хотів проникнути, але, розуміючи своє особливе становище, люди цього середовища тримались із кастовою замкнутістю.

І Вайс з усмішкою думав, що, якби баронеса раптом схотіла прийняти його як рівного і рекомендувала своїм знайомим, він знав би, як триматися з німецькою аристократією, — книжки, фільми, тренування були для цього надійною основою. А про німецьку прислугу він знав значно менше. Він мав на практиці вивчити цей новий для нього соціальний прошарок. Спроби знайти ключ до таємниць цього середовища з допомогою фрау Дітмар закінчилися нічим. Фрау Дітмар сказала обурено:

— Прислуга — це ворог у домі. Я почала обходитися без прислуги відтоді, як моя куховарка зробила мені зауваження. Вона посміла сказати, що, коли я не буду до повернення чоловіка з роботи гарно зачісуватися, він покине мене. Це нахаби, підглядачі в сім'ї!

Життєвий досвід Вайса не давав нічого корисного в пізнанні саме таких людей. І якщо в декого з його знайомих і були хатні робітниці, то вони перебували скоріше на становищі члена сім'ї, від якого залежать усі інші, до того ж усі завжди з тривогою ждали, що от-от хатня робітниця заявить: з такого от дня вона студентка, або працівниця прилавка, або їде на новобудову.

Сотні машин з'їжджалися щосуботи ввечері до продовольчого цейхгаузу по пайки, розміри і асортимент яких відповідали званню і посаді тієї чи іншої особи. Пайки для своїх хазяїв одержували куховарки, денщики, повари. Але їм не давали транспорту, і пропонувати будь-кому з них свою машину було необережно.

Якось Йоганнові пощастило нав'язати свої послуги єфрейторові, що видає на складі обідні сервізи з трофейного фонду. Та завести знайомства не вдалося. Слуги з такою пожадливістю хапали сервізи, так сперечалися, хто з їхніх хазяїв чого вартий, що, крім образливих слів, це спілкування нічого Вайсові не дало. Правда, дещо під час цього короткого знайомства його зацікавило. Коли ад'ютант гаулейтера Польщі захотів узяти старовинний французький сервіз на сто персон, єфрейтор не дозволив і грубо сказав ад'ютантові, що в того руки надто короткі.

— Цей сервіз призначено… — і багатозначно закотив очі під лоба.

І ад'ютант, так само багатозначно кивнувши, слухняно згодився взяти простіший сервіз.

Значить, у Польщу має прибути коли не Гітлер, то хтось із його наближених. Але хто? Куди? Коли?

Вечорами Йоганн бував дома з фрау Дітмар. Бесіди з нею збагачували його відомостями про той спосіб життя, який вели тут німці; вони так само, як і в Латвії, трималися в Польщі відособленою колонією, зберігаючи традиції старо-німецького побуту.