Вадим Кожевников - Щит і меч

Погани вирішив: найкраще буде, коли він нічого не замовлятиме в ресторані, а скромно запропонує гостям зробити вибір на їхній власний смак.

Ціммерман, підкреслюючи, що тут він себе вважає за найголовнішого і щоб дати іншим відчути це, голосно заявив, самовдоволено поглядаючи на Келера:

— Не бійся, якщо навіть тебе, п'яного, затримає патруль, я скажу їм таке, що вони відсалютують тобі, як генералові. — І підморгнув Йоганнові.

Ціммерман, Келер і Брудер, як виявилося, були мастаки випити на дурничку. Пиво зі шнапсом — це тільки перший захід. Йоганн розумів, що троє таких різних людей, які вперше зібралися разом, хоч би які вони були п'яні, не розкриють один одному душі. Наївно було б навіть думати, що і шнапс розв'яже їм язики. І не на це сподівався Вайс. Він знав: новачкові годилося почастувати співробітників, — він просто віддавав належне традиції.

Йоганн ніколи ще не напивався, а в тих випадках, коли доводилося це робити, умів себе контролювати. І зараз він неначе збоку з цікавістю стежив за всіма стадіями власного сп'яніння. Разом із сп'янінням до нього прийшла якась дивовижна легкість. Він наговорив стільки приємного своїм сьогоднішнім дружкам по чарці, що в кінці вечора у них з'явилися до нього щирі дружні почуття.

Фрау Дітмар дуже засмутилася, відчинивши Йоганнові двері й почувши запах спиртного. Казала, що вважає себе за матір Йоганнову і не може собі простити, що не запропонувала йому почастувати гостей дома: адже в її домі вона ніколи не дозволила б йому пити шнапс. Вона була така схвильована, така засмучена усім тим, що цілу ніч тримала на голові холодний компрес, пила серцеві краплі. Вранці Йоганн просив у неї пробачення так щиро й сердечно, як уже багато місяців ні з ким не говорив.

Якось похмурого дощового дня, випадково проходячи повз бюро по найму служниць, Вайс зустрів баронесу, Генріхову сусідку по купе. Вона приїхала парокінною коляскою із замка, що раніше належав знаменитому польському роду і який тепер генерал-губернаторство віддало їй замість залишеного в Латвії невеличкого маєтку.

Баронеса була чимось засмучена, вона схудла, зморшки на її обличчі поглибилися, шкіра одвисла складками. Одягнена вона була. в хутра і недбало ступала по калюжах у своїх замшевих туфлях з перламутровими пряжками.

Баронеса одразу розговорилася. Певне, вона почувала себе самотньою тут і зраділа, побачивши знайому людину.

Довідавшись тепер, що Вайс був не просто шофером Шварцкопфа, а так наче військовим чином і що його хазяїн — поважна персона, вона остаточно пройнялася до нього довір'ям. Балакаючи про те та се, вона розповіла Вайсові і про свої тривога. Їй здається, що в колишніх власників замка є родичі в Англії і це може їй колись зашкодити. По суті, вона не схвалює конфіскації майна в польської аристократії, і хоч слов'янство — нижча раса, до стародавніх родів расовий принцип незастосовний. І якщо деякі польські аристократи фрондують тепер своїм патріотизмом, то це не становить небезпеки для рейху. Це цілком розсудливий патріотизм. А ось надії поліських мужиків на Росію — це небезпечно…

На прощання баронеса ласкаво запросила Йоганна в замок і пообіцяла, що управитель почастує його добрим обідом.

Після гулянки в ресторані Вайс помітив, що його дружні стосунки з Келером, Брудером і Ціммерманом ускладнили стосунки з рядовими працівниками гаража. І це було йому дуже гірко.

Спочатку вони цуралися Вайса й говорили тільки необхідне по роботі.

Та згодом, як це завжди буває, робота зблизила їх із Вайсом. Люди праці проймаються довір'ям до людини, коли бачать, що та має руки справжнього майстра.

Багато чого Бєлов навчився на заводі, де працював і батько, але значно більше вміння він набрався в інститутській лабораторії, у студентському науковому гуртку під керівництвом академіка Линьова.

Вайс знав термітне і газове зварювання, умів визначити марку сталі по зламу, з точністю лекальника відшліфувати деталь, і ці універсальні знання дивували німецьких робітників, захоплювали їх, хоч попервах вони ніби й не помічали цього.

Спочатку з небагатослівних реплік Вайс дізнався, що старший з них, Венер, учасник першої світової війни, був тяжко поранений на Східному фронті і якийсь російський солдат, легше поранений, взяв його в полон, повів, а потім, після того як вони покурили, сидячи в напівзасипаному окопі, махнув рукою і пішов, забравши тільки Венерову гвинтівку.

Вайс сказав: