Вадим Кожевников - Щит і меч

— Я не збираюся здаватися живим, — хвальковито, промовив Вайс.

— Ваше самовладання допоможе вам лише уникнути тривалого катування. Тоді вам удасться приховати найважливіші, не відомі противникові відомості, які при іншій нагоді з вас, без сумніву, витягнули б цим тривалим катуванням. — Сказав повчально: — Є певна межа терпінню будь-якої людини, якою б твердою і загартованою вона не була. — Помовчав і закінчив: — Якщо, звичайно, сама природа не потурбується про неї і не позбавить розуму.

Гестапівці Гіммлера не раз перехоплювали зарубіжних агентів Ріббентропа, коли ті прибували в Берлін з дуже важливими відомостями. Агентів умертвляли, перед цим вичавивши з них усе можливе, а доставку відомостей гестапо приписувало собі. Отак щезло кілька визначних агентів абверу, а потім не Канаріс, а Гіммлер доповів фюрерові про матеріали, які могли дістати лише ці агенти, що загинули безслідно.

Вайс слухав про все це і радів з відвертості лікаря. Значить, його випробовують на придатність до певного роду служби, а все інше не викликає сумніву.

Франц повчав Вайса, як уникнути спостереження за собою, якими способами зберігати секретні документи в малюсіньких контейнерах, виготовлених із звичайнісіньких предметів, і як миттю знищити ці документи.

Перші дні Вайс нікуди не виходив, сніданок, обід і вечерю акуратно приносили йому в кімнату. Але через деякий час йому дали можливість спілкуватися з іншими мешканцями котеджу. Переважно це були люди середнього віку, і їхні обличчя відбивали стомленість, глибоку зосереджену заклопотаність.

Знайомлячись, називали тільки ім'я. Всі, як один, були бездоганно виховані, надзвичайно ввічливі. І хоча серед них були й молоді чоловіки, і кілька привабливих дівчат, всі тут ставилися одне до одного з цілковитою байдужістю, яка свідчила, що робота поглинає їх повністю, не залишаючи часу для будь-яких емоцій.

Тут за старшого, якого Вайсові не відразу пощастило виявити, був сутулий, важко човгаючий при ході, миршавий і мовчазний чоловік з глибоко запалими очима і тихим голосом. Звали його Густав.

Ставився він до всіх однаково урівноважено, та й йому нібито ніхто не віддавав переваги. Але варто було Густавові сказати комусь кілька зовсім незначних слів, як обличчя людини, до котрої він звертався, миттю набувало виразу бездоганної слухняності.

Так, люди тут були добре вимуштрувані. В одному з флігелів містилася чудова довідкова бібліотека з картосховищем і читальнею. Кожний столик у цій читальні був відгороджений ширмою, що не давало можливості з'ясувати, над якими матеріалами працюють.

Залишати готель дозволялося, треба було лише точно сказати Францові, коли маєш повернутися. Ніякої військової варти не було: її функції виконували воротарі, садівники, двірники.

Майже в усіх кімнатах стояли телефонні апарати, але включалися вони в загальну мережу через місцевий комутатор. І коли взяти трубку, відповідав завжди той самий голос, а іноді — Франц.

Вайс подзвонив Генріхові і, даючи йому зрозуміти, що розмови підслухують, жартівливо запитав, з ким той розтринькує своє життя. Генріх здогадливо підхопив цей тон. Вони нічого не могли сказати один одному, але Вайсові важливо було повідомити Генріху, що в нього поки що все гаразд.

Кілька разів Густав давав йому однакові доручення: зустріти в аеропорту людину, фотографію якої Вайс мав можливість бачити лише мимохідь, і супроводити її до певного місця. Адресу Густав щоразу називав досить невиразно.

Вайс виконував ці доручення так точно, як від нього вимагалося.

Одного разу пасажир, якого він зустрів на залізничному вокзалі, почав настійливо вимагати, щоб Вайс непомітно взяв у нього пошарпаний путівник по Парижу і відразу ж передав Густавові.

Вайс рішуче відмовився. Пасажир, так само пошепки, почав загрожувати. Вайс був невблаганний. Привізши пасажира за вказаною Густавом адресою, він ввічливо розпрощався з ним, хоча у відповідь почув лайку і погрози.

Коли Вайс доповів Густаву про це, той пожував сухими губами, сказав байдуже:

— Очевидно, вам пропонували передати надзвичайно важливий і невідкладний матеріал. Шкода, що я не одержав його відразу. Але ви вчинили правильно, і я вам не докоряю.

Те, що Густав поставився спокійно до зволікання в доставці важливого матеріалу, свідчило не лише про виняткове становище, яке він займав, але й про те, що ця людина рідкісної сили волі й самовладання. Крім того, Вайсові стало ясно, що дисципліна тут цінується більше, ніж ініціатива, і що коли йому дають такі доручення, то, виходить, він уже пройшов істотну стадію перевірки.