Вадим Кожевников - Щит і меч

Колись у «Адлоні» зупинявся і Баришев.

Він люб'язно давав Францові, який сподівався знайти в його чемоданах тайники і сховані документи, можливість порпатися в його речах. А ті відомості, заради яких прибув сюди Баришев, зберігалися у з'єднаній з ключем від його кімнаті дерев'яній груші, і ключ з цією грушею Франц щодня одержував з рук Баришева, не підозрюючи, що фотографії фізіономій таємних агентів, які зупинилися в «Адлоні», зберігаються, ніби в альбомі, в якомусь предметі, що належить готелю.

Серед фотографій таємних агентів була й фотографія самого Франца. Колись Баришев показав її Сашкові Бєлову і, підкресливши видатні здібності Франца як шпига, сказав:

— У нього два дошкульних місця. Перше — він смертельно боїться бути викритим і через це втратити посаду, а разом з нею і життя. І друге — таємний болісний гонор невизнаного генія розшуку. Мені якось довелося розмовляти з ним. Я висловив своє захоплення кількома детективними романами. Він заперечив мою думку, навівши при цьому таку незвичайну аргументацію, що вона навіть для мене була якоюсь мірою цінною. Знає багато європейських мов, але ні разу не виїздив з Німеччини. Берлін знає тільки за путівником — все життя його минуло в готелі. Резиденція Гітлера та його сподвижників містилася в той час у готелі «Кайзергоф», і Франц іноді передавав мені деякі істотні «плітки». Адже службовцям заборонялося розмовляти з клієнтами лише про те, що стосувалося мешканців «Адлона». Всі інші теми не були заборонені. Але потім, коли я переселився в «Кайзергоф» і заходив іноді до бару «Адлона», Франц, ображений цією зрадою, перестав мене пізнавати.

— А вам тоді пощастило хоча б раз побачити Гітлера?

— Я навіть розмовляв з ним, — усміхнувся Баришев.

— Яким чином?

— Дуже просто: купив «Майн кампф» і, коли Гітлер проходив через вестибюлі, із свитою своїх головорізів, шанобливо попросив у нього автограф.

— І він погодився?

— Аякже! Іноземець у смокінгу — і раптом читав його маячню. Це тоді було рідкістю.

— Про що ж він говорив з вами?

— Мені важливо було не про що , а як він говорить. Хотілося вияснити психологічний тип, чи здатний він до логічного й послідовного мислення?

— І що ж?

— Психічна неврівноваженість, надзвичайна обмеженість, самозакоханість, схильність до жорстокості, притаманна натурам, які страждають хворобливою підозріливістю і збудженістю. Все це тепер уже не новина.

Йоганн пригадав цю розповідь Баришева і, вдивляючись у Францове обличчя, з радістю пізнавав риси, знайомі йому з фотографії. Фотографія робилася давно, і Франц був на ній значно молодший.

Цього ж дня Вайс пройшов медичне обстеження. Але лікаря, мабуть, щонайменше цікавило його здоров'я. Запропонувавши Йоганнові роздягнутися, лікар підійшов до нього і почав диктувати своєму помічникові-стенографу анатомічні дані з такою деталізацією, ніби відбувався опис якихось речей.

Від першого лікаря Вайс перейшов до другого. Цього разу обстеження тривала значно довше і завдало чимало турбот. Відбувалося воно в підвалі, перетвореному на бомбосховище. Посадивши Вайса, цей лікар насамперед запропонував йому прочитати сторінку машинописного тексту, що мала багато цифр і назв, а сам став за його спиною. Не встиг Вайс дочитати до кінця, як лікар несподівано вистрелив над його головою з пістолета і одночасно вибив з-під нього стілець. І зажадав, щоб Вайс одразу ж повторив усе прочитане. Уважно підрахувавши удари пульсу на руці пацієнта, лікар здивувався.

— Чорт забирай! — вигукнув він. — У вас феноменальна пам'яті, і надзвичайне самовладання!

І те, й друге допомогло Вайсові зробити деякі висновки. Колись він уміло наштовхнув Штейнгліца на спогади про те, якій перевірці ще в догітлерівські часи підлягали агенти при доборі у вищі розвідувальні школи.

Виходить, техніка випробовувань залишилась старою.

А потім лікар зробив уколи в литки Вайсові. І хоча засліплюючий біль так зсудомив його м'язи, що хотілося вити, він, перемагаючи себе, мляво читав уголос якусь статтю із запропонованої йому газети.

Лікар задумливо дивився на годинник. А коли Йоганнові здалося, що від нестерпного болю у нього вже розвалюється череп, лікар нахилився і знову зробив уколи, від яких біль швидко втих.

Відчуваючи, мабуть, повагу до Вайса, він сказав заохочувально:

— Ну, якщо ви й попадете до чужих рук, я впевнений, під час допиту у вас стане самовладання давати відомості, але вже відомі противникові.