Вадим Кожевников - Щит і меч

Тон, яким це було сказано, явно свідчив: Вайсова присутність небажана.

Але Йоганн твёрдо вирішив, що до того часу, поки не одержить інформації про переговори Чижевського з польськими патріотами, він не одійде від Генріха. І сказав:

— Ти не заперечуватимеш, коли я влаштуюсь тут, на кушетці? — 1 став роздягатися, ніби не сумніваючись, що Генріх погодиться.

— У тебе, здається, є своя кімната, — пробурчав Генріх.

Вайс, не відповів. Він зосереджено стягував чоботи, і, здавалося, його так поглинуло це заняття, що він нічого не чув.

Коли Генріх вийшов з ванної і поглянув на Вайса, той, мабуть, уже заснув.

Генріх погасив верхнє світло, засвітив у блакитному абажурі лампочку, що стояла на нічному столику, ліг на спину і закурив.

У відчинені вікна не долинало ні звуку. Величезне затемнене місто затихло, ніби пустеля.

Два бажання боролося в Генріховій душі, він не знав, що краще: випити чи ковтнути снотворне. І коли перше перемогло і він, човгаючи нічними капцями, почалапав до заставленого пляшками серванта, несподівано пролунав чіткий Вайсів голос:

— Не треба, Генріху!

— Ти що, не спиш? Стежиш за мною?

— Просто турбуюся за тебе.

— Якого біса?!

— Мені здавалося, що тобі тяжко лишатися самому.

— Правильно, — заспокоївся Генріх. — Але в такому випадку давай вип'ємо разом.

— Навіщо? Аби не думати про те, що ми з тобою бачили в концтаборах, і прикидатися, ніби всього цього немає і не було?

— Що ти від мене хочеш? — вигукнув Генріх. — Що?

Вайс підвівся, взяв сигарету. Підійшов до Генріха і, прикурюючи від його сигарети, допитливо глянув на нього.

Генріхове обличчя звела болісна гримаса.

— Тобі ж недобре, я знаю.

— Мені завжди недобре після випивки.

— Ні, не тому. — Почекав: — Ти мені віриш?

— Я тепер нікому не вірю, і собі теж.

Вайс знову ліг на свого кушетку.

— Про одне я хочу тебе запитати, Генріху, — пролунав його голос після тривалої мовчанки. — Як ти гадаєш, коли б твій батько повернувся на батьківщину, він став би на службу до наці?

І Генріх мовчки випив, човгаючи капцями, відійшов од серванта, ліг, вимкнув світло. Через деякий час знову зажурив і раптом голосно сказав:

— Ні.

І Вайс нічого не відповів, ніби не чув. І Генріх прислухався і повторив:

— Ні, батько не став би до них на службу. — Запитав: — Ти спиш, Йоганне?

Вайс знову не відповів… Зараз він почув найголовніше. Генріхова відповідь підбадьорила, надихнула його. Йому хотілося встати із своєї кушетки, підійти до Генріха, заговорити з ним нарешті відверто, розповісти правду про вбивство його батька. Але Йоганн стримався. Він хотів, щоб співучасть Віллі Шварцкопфа в цьому злочині не стала основним для Генріха при остаточному вирішенні своєї долі.

Удаючи, ніби спить, Вайс чув, як Генріх погасив сигарету об попільничку і налив у склянку води, щоб запити снотворне, як він ще довго крутився, поки його здолав тяжкий безтямний сон…

Зубов повернувся до Варшави лише через кілька днів. Він був збуджений, радісний. Дітей врятували і благополучно роздали польським сім'ям.

Зубов також повідомив Вайсові, що звільнення приречених до страти німецьких військовослужбовців не минуло безслідно. Гестапо і військова поліція заарештували чимало німецьких солдат: ті захоплено розповідали про зухвалий напад, хоча їм дуже суворо наказали мовчати про це.

Що ж до справи, дорученої Чижевському, то тут не так уже й просто. Виявляється, з поляками, яким пан Душкевич вказав на Генріха Шварцкопфа, зв'язаний англійський розвідник. Власне, за його ініціативою ця група і сформувалася повністю з патріотично настороєної польської інтелігенції. Вони ненавидять окупантів, але не мають досвіду конспірації і тим більше вміння боротися із зброєю в руках. Цей англійський розвідник відрекомендував себе як керівник групи і, одержавши від Чижевського матеріали, які свідчили, що пан Душкевич — провокатор і замислене ним убивство Генріха Шварцкопфа має провокаційний характер, приховав їх від поляків. І Чижевський поки що нічого по може вдіяти, бо група перемінила місця явок і зв'язок з нею втрачено.

Обміркувавши все це, Вайс і Зубов прийшли до висновку, що англійському агентові, очевидно, було спеціально доручено створити групу Опору з людей, які найменше пристосовані до збройної боротьби. Їхня загибель була б для поляків пересторогою, показала б безглуздість збройної боротьби з окупантами. До того ж гестапо мало б привід провести масові арешти серед польської інтелігенції, загнати у концтабори тисячі сімей чесних людей, що відмовилися служити в німців. Але і це ще не все. Буде організовано замах на племінника одного з найближчих сподвижників самого Гіммлера, і той, можливо, накаже застосувати гігантські каральні заходи проти поляків. А це, звичайно, імпонує Дітріхові. Він давно мріє продемонструвати боєздатність контр-розвідувального загону абверу в широко масштабній операції, про наслідки якої можна буде послати своє особисте донесення рейхсфюрерові.