Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Тому що Лобсин, обравши більш прямий шлях, залишив далеко в стороні місто Хамі, я вирішив продовжувати шлях «а схід вздовж північної окраїни Чолтагу до Виходу на великий тракт, що йде з Хамі в Сачжеу.

З'єднавшись з Лобсином, я, звичайно, відпустив провідника Ходжемета. Він поїхав назад не Долиною бісів, а тим шляхом, яким прийшов Лобсин, щоб на одержані від мене гроші купити дечого в Чиктамі. Ми ж ішли ще три дні прямо на схід, а потім звернули на південний схід через Хамійську пустиню. Але на цьому шляху до Сачжеу я не описуватиму пройдену місцевість так докладно, як у Долині бісів, бо вона була більш одноманітна,

Від автора. Охочий до пригод Кукушкін міг тільки відмітити частоту і надзвичайну силу бур на своєму шляху із западини Турфану — Лукчуну на схід, вздовж південного підніжжя Тянь-Шаню, про яку відомо також з описів мандрівників, але пояснити це явище не міг. Автор може заповнити цю прогалину, щоб задовольнити цікавість читачів.

Треба сказати, що Центральна Азія взагалі відзначається вітрами і бурями; вони зумовлені будовою поверхні цієї великої країни, що займає внутрішню частину материка Азії. Розглядаючи хорошу рельєфну карту Азії, можна легко помітити, що Центральна Азія загалом являє собою обширну западину, оточену майже з усіх сторін гірськими країнами: з півночі, де зливаються ріки Аргунь та Шилка і утворюють Амур, її облямовують гори Забайкалля, Східного і Західного Саяну та Алтаю, які підносяться місцями вище снігової лінії і тому несуть льодовики. На заході, вздовж границь Центральної Азії, простяглися гірські пасма та нагір'я Джунгарського Алатау, Тянь-Шаню і Паміро-Алаю. На півдні пасма Куньлуню, Наньшаню і Цзіньліншаню утворюють високий бар'єр, на південь від якого ще вище підносяться гори Тібету і Гімалаї. Тільки на сході нема такої суцільної і високої загороди. Тут на півночі до 44° простягається хребет В. Хінган, який підіймається лише до 1200–1800 метрів абсолютної висоти, а на південь від нього знаходяться не тільки високі пасма Шаньсійських гір; і вологе повітря з Тихого океану має найбільш вільний доступ в глиб Центральної Азії й приносить туди вологу, необхідну для рослинності.

Проте обширна западина Центральної Азії не рівна: її борознять в різних напрямах гірські пасма та нагір'я — на півночі Кентей і Хангай, трохи далі на південь — Монгольський і Гобійський Алтай, ще далі на південь пасма Східного Тянь-Шаню, Куруктагу, Бейшаню, Алашанського хребта та Іншаню і, крім того, численні пасма гір та горбів різної висоти. Але загалом значні площі Центральної Азії опускаються до висоти 1200 ї навіть 600–800 метрів над рівнем моря, підносячись в окремих пасмах до 1800–2000 метрів, зрідка до 4000–5000 метрів, і знижуючись до 300–400 метрів у Джунгарії, Ордосі, Тарімському басейні, а в Турфанській западині навіть до 100–150 метрів нижче рівня океану.

Відкриття такої глибокої западини біля південного підніжжя Східного Тянь-Шаню виявилось несподіваним і було зроблене російськими експедиціями Пєвцова і Грумм-Гржимайла в 1890–1891 роках, потверджене наступними дослідженнями і пояснює нам також існування Долини бісів. Але тому що Центральна Азія загалом, як сказано вище, являє собою обширну западину материка, яка з усіх сторін оточена більш значними висотами, тобто опуклостями суші, то не дивно, що в западину з' цих висот ринуть потоки більш холодного повітря і що Центральна Азія загалом відзначається частими і сильними вітрами і має неспокійний клімат. У Центральній Азії рідко коли буває тихо, особливо вдень. Зі сходом сонця прокидається і вітер, дме, поступово посилюючись до полудня, цілий день і стихає лише після заходу сонця, та й то не завжди. А сильні вітри, що переходять у бурі, бувають восени, особливо ж взимку і нерідко навесні і тільки влітку не так набридають мандрівникові. Сильні вітри, що переходять у пилові бурі, взагалі характерні для клімату цієї країни, а деякі області її особливо відомі щодо цього. Саме такими є області по південному підніжжю Східного Тянь-Шаню і Прикордонна Джунгарія. Першій з них слід відвести перше місце, що цілком пояснюється її рельєфом.

Ми вже знаємо, що в Турфанській западині поверхня землі вдавлена плоскою ямою до 50-100 метрів нижче рівня океану на площі близько 90 кілометрів зі сходу на південний захід і приблизно 40–50 кілометрів з півночі на південь, тобто близько 4000 квадратних кілометрів, і являє собою плоску пустиню, в яку вузькими стрічками заходять оазиси вздовж річок, що течуть з Тянь-Шаню. З півночі западину обмежовують невисокі, але зовсім голі скелясті гірські пасма Туектаг, Ямшинтаг та інші, обернені до западини стрімкими схилами, порізані ярами та балками, на яких немає рослинності, тим-то на них скрізь видно гірські породи — пісковики, сланці. На північ від цих пасом до під. — ніжжя Тянь-Шаню піднімається пустиня, усипана галькою, в якій дуже швидко зникають річки, що течуть із снігів хребта. Вода, що пішла в товщі галечника, з'являється знову біля північного підніжжя голих пасом Туектаг, Ямшинтаг, утворюючи річки, які проривають ці пасма ущелинами і живлять оазиси Турфану та Лукчуну.