Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

— На Дямі стоять тільки калмицькі зимівлі, і наприкінці весни калмики відкочовують в гори, бо на річці влітку спека, та й траву треба берегти на зиму, не спасати її худобою влітку.

— Добре! Поїдемо, коли потеплішає, заготуємо сухарів і баурсаків на цілий місяць.

— Повеземо краще борошно й сало, баурсаки самі будемо смажити, завжди будуть свіжі. Намет візьмемо з собою і твого хлопчину годованця.

— А його навіщо?

— Намет поставимо в гаю на окраїні руїн, в тіні. Коням паша потрібна, в місті ні трави, ні води нема. Хлопчина буде стерегти коней і намет, поки ми працюватимемо в місті.

— Ти, бачу, все вже обмізкував!

— Само собою, справа не мудра.

— Хлопчині нудно буде одному сидіти цілими днями і навіть моторошно.

— Собачку, певна річ, візьмемо. А якщо хочеш, і я свого хлопчину візьму. Він трохи молодший від твого. Нехай обидва привчаються до роботи. Ти свого вже вивчив російської грамоти, він повчить мого. Обидва готуватимуть нам чай і вечерю.

— Виходить, поїдемо вчотирьох ї на чотирьох потрібно харчів заготувати. Мабуть, двоє в'ючних коней не піднімуть всього.

— Двох коней мало. Адже хлопчаки на в'юках сидітимуть. Візьмемо трьох в'ючних коней, у мене їх досить, золото ми не дарма добували.

Отож, ми домовились остаточно, що в кінці травня Лобсин з сином, п'ятьома кіньми, запасом олії, в'яленого м'яса і сухих пенок приїде в Чугучак. Я на той час заготую сухарі, борошно, чай, цукор, сіль, посуд.

Коли я розказав консулові, що ми знову зібрались мандрувати, він спитав:

— Нову авантюру задумали? Яку саме і чи далеко поїдете, невсидлива людина?

— Якщо такі розкопки, які ми з німцями вели в руїнах коло Турфана, можна назвати авантюрою, Сергію Васильовичу, ви вгадали.

— Невже ви в Турфан зібрались? Німець, мабуть, там все геть-чисто підібрав!

— Ні. Лобсин дізнався, що руїни стародавнього міста е далеко ближче, в наших горах, на ріці Дям. Ось ми й хочемо подивитись, чи нема там чогось цікавого.

— Що ж, це добре. Тільки умова — все, що знайдете, покажете мені. Такі старожитності не можна розбазарювати по дрібничках. Наша Академія наук і музей Ермітажу все охоче куплять. Я їм напишу, додам список знахідок, і вони пришлють знавця, який все оцінить, заплатить вам і речі відправить в Петербург. Адже сисунець для німецької академії розкопував, а ви будете для нашої шукати.

— Правильно, Сергію Васильовичу! І нам теж приємніше буде попрацювати для вітчизняної науки і відсилати добуті старожитності нашим вченим людям для вивчення і виставки в російських музеях.

— У німця ви навчились розкопувати. А він, мабуть, записував, де, що і на якій глибині знайдено. Чи не так?

— Так, все записував і професор, і його секретар, але що писали — не знаю, вони речі по-німецькому називали. Секретар ще план кожної будівлі знімав і де що знайдено помічав.

— От і ви робіть так само. Я дам вам клітчастий папір, лінійку з масштабом, циркуль і покажу, як треба план будівлі знімати. А якщо на стінах знайдуться які-небудь розмальовані картини, які фресками називаються, — ви їх не збивайте, — зіпсуєте. Спробуйте перемалювати, хоча б грубо, приблизно. Я дам вам кольорові олівці. Всякі статуї, великі ліпні фігури, карнизи, прикраси — не чіпайте, тільки відмічайте на плані. Всі такі речі потребують знавця, щоб їх зняти непопсованими і вкласти для перевезення.

— Ну, такі речі на в'ючних конях ми й не змогли б вивезти.

— Отож. За такими речами, якщо виявляться, потім пришлють особливу експедицію.

— Розумію! Ми будемо лише розкопувати землю всередині будівель і коло них. Все, що викопаємо, привеземо вам, а також плани і всі записи й малюнки, якщо вийдуть.

— А раптом відкопаєте якусь велику статую, важку вазу або велику скриню?

— Вивезти такі речі ми не зможемо.

— Звичайно. Залишайте на місці, тільки засипавши знову землею і позначивши на плані і в опису.

Консул призначив мені день, коли я мав прийти до нього, щоб повчитись знімати план і взяти обіцяні інструменти.

Власне я відвідав його пристойності ради, щоб повідомити про свій від'їзд, а вийшло дуже добре. Він навчив, що робити, а я знайшов у ньому порадника і навіть посередника в збуті старожитностей. Без його порад ми могли б багато напсувати, а тепер стали з його відома і благословення розвідниками старожитностей для вітчизни.

Двічі я побував у консула, навчився знімати план будинку консульства знадвору і всередині. Для вимірювання довжини він звелів мені взяти з собою тонку мотузку, позначивши на ній вузлами сажні, а фарбою аршини і вершки. Для обміру глибини при розкопках він звелів узяти з крамниці складаний аршин, видав папір, циркуль, вимірну лінійку і кольорові олівці [7] Як уже зазначалось у попередньому розділі, в ті роки портативних фотоапаратів невеликого розміру для знімань будівель, фресок і т. ін. ще не було. — Прим. автора. .