Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Ця наша третя подорож дала нам обом мало заробітку, та зате ми побачили нові цікаві місця, познайомились з таранчами та їх життям і дізнались, що можна знайти в руїнах стародавніх міст. Це пригодилось нам згодом: я навчився знімати плани будинків ззовні і всередині і вести розкопки грунту тонкими шарами з ретельним переглядом всього добутого з кожного шару, упаковувати його і реєструвати.

Взимку знову довелось побувати в Семипалатинську з сировиною і за крамом, а також в особливій справі. Прикажчик московських купців Первухін був дуже невдоволений з моєї конкуренції, бо я пропонував кращий крам, який сам вибирав, і продавав його дешевше, ніж він. Він змушений був торгувати тим крамом, який йому присилали з Москви, і продавати за цінами, які йому визначали, та ще з надбавкою на свою користь. Тому він сповістив своїх московських хазяїнів, що в Чугучаці якийсь Кукушкін, не маючи звання і прав купця, торгує а монголами, збиває московські ціни і шкодить російській торгівлі.

Московські купці на підставі його листа просили консула звернути увагу на цю «недозволену конкуренцію» і заборонити Кукушкіну самостійно торгувати в Монголії.

Консул запросив мене, показав цю заяву і порадив дістати в Семипалатинську тимчасове посвідчення і права купця хоч би другої гільдії. Тоді він зможе відповісти в Москву, що Кукушкін — купець, а не самозванець і має право торгувати з монголами. Він же видав мені відзив про користь моєї торгівлі і мою доброзвичайність, що мало допомогти мені дістати права тимчасового купця.

В Семипалатинську я все зробив і повернувся з правами купця, а Лобсина, який для захисту від зазіхань монгольського князя на його майно вже прийняв російське підданство, я заявив своїм компаньйоном.

Навесні цього року Лобсин якось приїхав до мене та й каже:

— Минулого літа ми з німцями їздили в Турфан, працювали як землекопи в руїнах, а чи багато дістали? Адже все, що ми викопали з землі, німці забрали.

— Це тому, що вони знали про ці руїни, знали, що коло Турфана е стародавні міста, в яких різні скарби збереглися. Це було їх відкриття, а нас вони найняли для цієї роботи, — відповів я.

— А чи знаєш ти, Хомо, що руїни дуже старого міста зовсім недалеко від Чугучака стоять. Там, мабуть, теж різні скарби залишились.

— Невже? Звідки ти довідався?

— Я взимку всяких калмиків і киргизів при нагоді розпитував, чи нема в наших горах яких-небудь руїн. І мені не одна людина, а кілька і кожен окремо розказували, що вони такі руїни знають.

— Де ж вони, далеко чи близько?

— Трохи далі старих рудників Чий-Чу, де ми три роки тому золото викопали. Уркашар-хребет пам'ятаєш?

— Аякже, добре пам'ятаю.

— З Уркашару велика річка Дям у південну сторону тече і в озері Айрик-Нур кінчається: Так от, не доїжджаючи до цього озера на схід від річки, руїни великого міста стоять. В пониззях річки є великі гаї і гарні пасовища. З калмицьких зимівель руїни видно — різні башти, стіни, вулиці, значно більші, ніж в Турфані.

— І ніхто в цьому місті не живе?

— Ні, в самому місті ні води, ні трави, ніякої зелені нема. Місце зовсім голе, пісок сипучий, солончак. Вовки і дзерени водяться, а калмикам там робити нічого.

— Чи давно це місто зруйноване?

— З незапам'ятних часів, кажуть. Ніхто не знає, коли там люди жили і які люди. А місто велике, версти три впоперек, може п'ять верст вздовж річки Дям і руїни до чорних гір Хараарат доходять. Ці гори — теж пусте місце: ні води, ні трави немає і ніхто в них не живе. А за чорними горами справжня пустиня Гобі, Сирхин-Гобі називається. Вона майже до Семистаю простяглася, до того хребта, який ми з долини Кобу бачили, коли на Алтин-Гол на заборонений рудник їздили.

— Це ти все розпитав, а сам поблизу не бував?

— В Сирхин-Гобі бував і Хараарат віддалік бачив. Тільки міста не міг бачити, його Хараарат заслонив.

— Що ж, я бачу ти підбиваєш мене їхати туди, скарби розкопувати?

— А чому б і ні? Ми кожного року в цей час куди-небудь їздимо, нові місця дивимося, чому не поїхати в це місто. Не так далеко, звідси їзди тільки п'ять-шість днів. Долину Мукуртай між Джаїром і Уркашаром пам'ятаєш? Нею ми проїдемо до річки Дям, а потім вниз по цій річці. Приїдемо, спробуємо покопати в руїнах. Якщо знайдемо що-небудь гарне — залишимось, а не знайдемо — скоро повернемось назад.

— Гаразд! Якщо ми що-небудь знайдемо — можна буде кожного року їздити і потроху добувати. Тільки ось що! Ти кажеш, що на річці Дям недалеко від руїн живуть калмики. Вони побачать, що ми копаємо руїни, арештують нас і потягнуть на розправу до свого князя. Пам'ятаєш, як нас таранчі повели з турфанських руїн?