Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Ці відомості дуже засмутили професора, який із старих книг знав про багатства стародавніх міст у цій місцевості, ще ніким не вивчених, і тому сподівався на багату здобич старожитностей. Але оглянути руїни все-таки треба було, а розкопки могли виявити багато з того, що уціліло від розкрадання. Тому треба було дістати дозвіл місцевого китайського амбаня, якого не можна було обійти, хоча дозвіл генерал-губернатора вже був.

Візит відбувся так само, як і в Урумчі, але обстановка була простіша. Амбань був старий манчжур і нанкінським наріччям не володів. Тому роль перекладача довелось виконувати мені. Амбань заявив, що найближчі до міста руїни в старому Турфані і Яр-Хото зовсім знищені мусульманами, і радив оглянути руїни Кара-Ходжі і сусідні, що краще збереглися.

А втім, пізніше ми дізнались, що всі руїни були приблизно в однаковому стані і що амбань просто хотів здихатись нашої експедиції. Він боявся, що іноземці та їхні роботи привернуть до себе увагу китайців Турфана, які збиратимуться натовпами і біля житла янгуй-цзе, і на місці розкопок; доведеться посилати солдатів для охорони від занадто допитливих глядачів, можуть статись конфлікти і т. ін. А в Кара-Ходжі, куди він випроваджував нас, живуть виключно таранчі, які буддійськими старожитностями не цікавляться і турбувати іноземців не будуть.

Амбань дуже наполягав на нашому переїзді в Кара-Ходжу і дозволив розкопки лише в цій місцевості. Професору довелось поступитись, і ми наступного дня вирушили в Кара-Ходжу.

Дорога йшла спочатку Турфанським оазисом, а потім кам'янистою пустинею з дуже бідною і дрібною рослинністю вздовж підніжжя пасма Булуєктаг, що тяглося суцільною стіною, яка круто обривалась на південь і була немов гофрована дрібними вибоїнами. Біля південного підніжжя Булуєктагу починалась гола пустиня, тільки вздовж струмків, що витікали з поперечних ущелин пасма, тяглися будинки і сади невеликих селищ.

З однієї з ущелин цього пасма витікала річка Кара-Ходжа, яку ми шукали.

В селі Кара-Ходжа ми зупинились у мусульманина на заїжджому дворі; цей двір відрізнявся від звичайних китайських рядом тополь, що затіняли фанзи і навіси від палючого проміння сонця. Оскільки експедиція збиралась прожити тут місяць або два, треба було знайти для неї квартиру спокійнішу, ніж заїжджий двір. Ми з Лобсином пішли шукати, але в усьому селі не знайшли нічого путящого. Жоден з поселенців не мав таких двох кімнат, які міг би звільнити для приїжджих. Довелось піти в сусіднє село Астана на другому березі річки Кара-Ходжа. Там місцевий старшина мав велику садибу і погодився відвести окрему фанзу з двома кімнатами для експедиції.

Частина стіни з фресками лихого божества.

Тут фанзи відрізнялись від китайських тим, що в них не було кана, який заміняло невелике підвищення глинобитної долівки. На ньому таранчі розкладають на ніч килими або тонкі ватні матрацики своїх постель. Вікна були заклеєні папером. Для професора роздобули стіл і дві табуретки, а для упорядкування добуваних старожитностей — кілька дощок і жердин; з них Лобсии змайстрував полички. Складапі ліжка німці поставили на підвищенні, і в кімнаті залишилось так мало місця, що чемодани і ящики експедиції довелось поставити в першій кімнаті, де ми з Лобсином розклали свої постелі на підвищенні; ніяких меблів тут не було.

Влаштувавшись, ми пішли оглядати руїни Ідикут-Шарі за дві версти на південь від селища Астана. Це стародавнє місто було оточене стіною в 7–8 сажнів висоти і займало площу довжиною коло версти і шириною в три четверті версти. На висоті 5 сажнів на внутрішній стороні стіни містились гнізда, в які колись були вставлені балки висячої галереї. На зовнішній стороні подекуди були камери в сажень глибини і півсажня ширини, мабуть для розміщення зовнішньої варти. Будівлі міста в середині стін були дуже зруйновані і великі площі займали оброблені поля з проведеними до них ариками. Де-не-де траплялись купи уламків і стіни окремих будинків, серед них і двоповерхових, що мали ряд кімнат із склепистими стелями, судячи з їх решток. На стінах подекуди залишалась ще штукатурка і сліди фресок.

До північної стіни міста зсередини тулився цілий ряд фанз, а в південно-західній частині міста ми побачили масивну двоповерхову квадратну будівлю, заввишки понад 6 сажнів, яка ніби краще збереглася, але, звичайно, без даху. Коли ми підійшли ближче, виявилось, що площа другого поверху менша, ніж першого, і він розміщений уступом назад. Отвори, які віддалік здавались вікнами, були просто глибокими нішами, в яких уціліла частина штукатурки і рештки статуй буддійських божеств. Але з жодного боку не було входу всередину будівлі, і спадало на думку, що ця будівля — суцільна маса сирої цегли, споруджена ради цих ніш для статуй богів.