Володимир Обручов: В нетрях Центральної Азії

В глибині подвір'я стояв одноповерховий будиночок із жовтої цегли…

— Здрастуйте, Хомо Капітоновичу! — привітав його Соков, простягаючи руку.

Кукушкін був середнього зросту, худорлявий і трохи сутулий. Обличчя бронзового кольору мало монгольські риси: вузькі і трохи косі очі, плоский ніс, випнуті вилиці, тонкі сиві вуса і ріденька борідка. На голові китайська чорна шапочка з червоною китицею, на плечах — поношений халат китайського фасону з синьої даби і на ногах повстяні туфлі на товстій підошві. Зустрівши Кукушкіна на вулиці, я, безперечно, вважав би його за старого китайця.

Консул відрекомендував мене, і ми пішли в кімнату, що була праворуч від невеличкого напівтемного передпокою. Це був кабінет господаря. Простий письмовий стіл, покритий зеленою клейонкою, пляшечка з чорнилом, кілька аркушів паперу. Праворуч — купка книжок квадратного формату в дивних палітурках з дощечок, скріплених жовтими стрічками — тібетських рукописних, як я довідався пізніше. Зліва велика бронзова статуетка якогось буддійського божка з круглим усміхненим обличчям і квіткою в піднятій руці. Біля стола кілька важких китайських крісел, в які ми й сіли. Коло задньої стінки невеликий кан, тобто китайська тепла лежанка, але з кольорових кахельних плиток і. неширока, на двох чоловік, покрита хотанським килимком з геометричним візерунком. На кані — китайський ватний валик замість подушки. На стіні над каном висіли дві довгі китайські картини з дуже потемнілої шовкової тканини з вишитими на ній пейзажами, будинками і людьми. Праворуч від кана — велика етажерка з книжками в палітурках і без палітурок. На вікнах білі серпанкові занавіски і горшки з якимись дивними, невідомими мені квітами.

Я встиг роздивитись всю обстановку кімнати, поки Соков розказував Кукушкіну, хто я і чого приїхав в Чугучак.

— От би вам, Хомо Капітоновичу, згадати старі роки і провести російську експедицію по Джунгарії. Нарешті, звернули увагу на те, що ми зовсім не знаємо цієї прикордонної області, — сказав Соков. — Адже ви об'їздили її вздовж і впоперек і стали б у великій пригоді.

Кукушкін зітхнув і похитав головою.

— Пізно, Сергію Васильовичу! Років з п'ять тому я поїхав би з великим задоволенням. Але замучив ревматизм. Далися в знаки старі походи. Пригадайте, як довго я хворів узимку, не міг навіть поздоровити вас з Великоднем.

— Знаю, знаю, — відповів консул. — Але я думав, що ви поправились за літо і зможете поїхати. Не так вже далеко, — в сусідні гори.

— Я й на коня вже не вилізу, Сергію Васильовичу! Навіть на заїмку, зовсім близько від міста, в тарантасику їжджу. В гори ним не поїдеш. І спати можу лише на теплому кані, в наметі не засну, цілу ніч буду охати та стогнати! Де вже мені їздити, наїздився!

— Дуже шкода, Хомо Капітоновичу! Саме тепер ваші знання тутешніх гір дуже пригодилися б. А чи не повернувся з Урги ваш компаньйон Лобсин? Адже він теж знавець нашого краю.

— Ні, ще не повернувся. Взимку через прочан надіслав мені листа. Ще на рік вирішив залишитись в Урзі, — він для нашого консула тібетські книжки перекладає.

— А на кого ви змогли б вказати професорові з тутешніх бувалих людей як на провідника і перекладача?

Кукушкін задумався.

— А ось татарин Мусін підійде. Він по наших горах багато їздив, підряди в російсько-китайської компанії брав, вугілля, ліс, борошно возив на їхні рудники.

— А які він мови знає?

— По-киргизьки добре розмовляє, монгольської, правда, не знає. Але в наших горах здебільшого киргизи живуть.

— Я вже послав його до професора допомогти в купівлі коней. А чи не зможете ви професорові вказати, що знаєте про тутешні багатства, про золото, вугілля, асфальт, про стародавнє місто. Він цим дуже цікавиться.

— З задоволенням, все, що зможу. Увечері зайдіть до мене, пане вчений, я приготую записку і покажу вам свою рукописну карту. А Мусін знає дороги до всіх цих місць.

Соков поговорив ще з Кукушкіним про його заїмку і сад, потім ми попрощались і повернулись до консульства. Ввечері я відвідав ще раз шукача скарбів, одержав список відомих йому родовищ золота, вугілля та асфальту і навіть з їх оцінкою, досить фантастичною, «як мені здалося. Він показав мені і свою карту. Гори були нанесені на ній за китайським методом у вигляді маленьких конусів один коло одного в напрямку їх довжини. Були показані і дороги, і родовища, але масштабу не було, і віддалі вказані приблизно вздовж доріг у верстах. Цю карту він погодився дати мені до наступного ранку, і я встиг її скопіювати. Як додаток до списку, вона була корисна для орієнтування.