Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

На руднику Чий-Чу ми бачили таку саму кам'яну чашу, що складалась з чотирьох великих каменів; коло неї лежав і вал із залишком дерев'яної осі, а осторонь підносився чималий горб з жовтуватого кварцового піску, перемитого на цій примітивній золотодобувній фабриці.

Нам, звичайно, не потрібна була така фабрика, щоб перемолоти 18 кусків кварцу, викопаних у фанзі. Роздробити його в пісок ми могли у великій чавунній ступці, а промити біля арика в простому мідному тазі, надаючи тазові з водою і кварцовим піском обертального руху і зливаючи обережно воду з кварцом, залишаючи золото на дні.

Це ми й зробили за кілька днів. Лобсин товк кварц в ступці, а я промивав його коло арика, бо ще в дитячі роки бачив, як у Південному Алтаї промивають в тазу золотоносний пісок вільні старателі, та й сам брав участь у цьому.

В квартирі прикажчик залишив великий безмін, тож ми могли зважити своє багатство. В глечику виявилось тринадцять з чвертю фунтів золота, а з кварцу ми добули ще сім фунтів з лишком, отже, загалом скарб становив майже двадцять один фунт з половиною золота досить високої проби, судячи з його кольору. За нього можна було виручити майже 10 тисяч карбованців. Половини цієї суми було досить, щоб купити або спорудити собі будиночок і комору в пригороді Чугучака і мати оборотний капітал для закупки товарів, а на другу половину, що належала Лобсину, купити десяток добрих верблюдів, двоє-троє коней і почати вдвох караванну торгівлю в Монголії. Доки не повернувся прикажчик, треба було організувати все це. В Чугучаці я знав китайського купця, який потай купував золото в золотошукачів, що працювали в Тарбагатаї. Я відвідав його і домовився, що буду потроху приносити йому золото, щоб діставати гроші на витрати.

Поблизу двору, в якому ми жили, був досить просторий пустир з кількома великими деревами і напівзруйнованою фанзою. Його власник, що проживав у місті, погодився продати його недорого, а консул провів цю купівлю. Я найняв кілька робітників і спорудив будиночок, надвірні будівлі і комору, все це, звичайно, без витівок, з сирцевої цегли і з простим дахом, так що до половини літа все було готове. Лобсин поїхав на своє літування і, не поспішаючи, при нагоді купував добрих верблюдів; зрідка приїжджав до мене по гроші.

Коли повернувся прикажчик із своїм караваном, я переселився в свій будинок, а потім з'їздив в Семипалатинськ, де продав у відділку Сибірського банку частину золота, що ще залишилась, закупив різних товарів за готівку, а тому з великою» знижкою, і валкою повіз їх в Чугучак. На цей час, в половині серпня, літня спека спала. Верблюди на початку літа линяють, слабшають.

І добрі господарі бережуть їх, бо в цей час спини в них легко псуються при перевозці вантажів; в половині серпня вони вже вкриті новою шерстю.

Верблюди, закуплені Лобсином, відпочили, підгодувались. Ми спорядили караван з семи сильних верблюдів і наприкінці серпня, найнявши ще погонича монгола, вирушили втрьох в глиб Монголії. Ми не стали збувати крам російським і китайським фірмам у містах і великих монастирях, а повели торгівлю безпосередньо з монголами на їхніх кочовищах і в невеликих монастирях.

Через два з половиною місяці ми повернулись в Чугучак, розпродавши увесь крам і закупивши замість нього на місцях (дещо за гроші, а що й виміняли) вовну, шкіри, циновки. Сировину я відправив валкою в Семипалатинськ, де знайшов посередника, що скуповував цю сировину для відправки в Росію.

От я й описав свою першу подорож не в торгових справах. І мимохіть поставив собі запитання: для чого і для кого я зробив цей опис? Мушу признатись, що думку про це подав мені Сергій Васильович, консул Соков, Давно вже, після першої нашої з Лобсином поїздки на Алтай до забороненого рудника, про яку я йому розповів докладно за склянкою чаю, він сказав мені:

«А чому б вам, Хомо Капітоновичу, не записувати свої дорожні враження? Ви так цікаво вмієте розповідати, що хочеться вас слухати й ще слухати і задавати запитання про ту чи іншу з ваших пригод. Спробуйте записувати на зупинках вечорами при світлі багаття чи вдень під час дньовки все, що бачили в дорозі в нових місцях, що спостерігали, яка місцевість, яких людей зустрічали, що відчували з приводу тієї чи іншої зустрічі або події в дорозі. А повернувшись додому і перечитуючи ці побіжні записи в кишеньковій книжці, пригадувати все день за днем, що бачили і що чули, про що думали під час різних пригод, і записати докладніше. І на схилі віку вам самим буде цікаво перечитувати свої описи і пригадувати минуле чи навіть опрацювати ці записи як слід і надрукувати опис своїх подорожей. Адже цей край, де ми живемо, — мало відомий, ніким як слід не описаний, а ви об'їздили його вздовж и впоперек і добре знаєте його».