Мальков зачитав:
— «Єдино реальною силою тепер є товариш Тіто (Броз), який користується неабияким авторитетом серед комуністів і ліворадикальної інтелігенції…» Це ви писали?
— Так.
— Наполягаєте на цьому й тепер?
— Звичайно.
Мальков простяг другу папку Аркадію Аркадійовичу;
— Дайте йому подивитися підпис… Якщо впізнає, нехай підтвердить.
Аркадій Аркадійович швидко підійшов до Ісаєва, поклав перед ним папку, в якій було зроблено проріз, де вміщувався німецький підпис — «Штірліц».
— Ваш? Чи фальсифікація?
— Мій.
— Засвідчіть російським підписом.
— Спочатку я повинен подивитися, який текст я підписував.
— При чому тут текст? Йдеться про достовірність вашого підпису.
— Я нічого не підпишу, не подивившись текст…
Аркадій Аркадійович відкрив папку: підпис був на чистому аркуші паперу.
Ісаєв перекреслив підпис, розписався заново й приписав: «підпис правильний, полковник Ісаєв», поставив дату й місце — «МДБ СРСР».
Як тільки Аркадій Аркадійович одійшов від Ісаєва, Мальков підняв над головою третю папку:
— «Зобов'язуюсь після повернення в СРСР працювати на англійську розвідку з метою висвітлення діяльності МДБ СРСР, полковник Ісаєв (Юстас)». Що це таке?! Чий підпис?! Чий папір?! Англійський папір і ваш підпис!
— Ви ж прекрасно знаєте, що це фальсифікація Рата, так званого Макгрегора, — відповів Ісаєв. — Я не дуже розумію, навіщо вам обставлятися фальшивками? Ніхто не знає, що я повернувся, шльопнете без фальшивок — і кінці у воду…
Мальков відповів розлючено:
— Тоді нам доведеться шльопнути й вашу бабу! Ви ж хотіли з нею побачитися?! Пригадуєте німецьке прислів'я:
«Що знають двоє, те знає й свиня»?! А які у нас підстави її розстрілювати?! Немає й не було! Тягне на заслання!.. А тепер доведеться вибивати рішення на її розстріл! — він обернувся до Аркадія Аркадійовича. — Всі спасенні розмови з ним кінчайте! Або протягом тижня вибийте з нього те, що треба, або готуйте матеріали на Особливу нараду, я проведу потрібний вирок…
І, схопившись з крісла, Мальков пішов до дверей; Аркадій Аркадійович дріботів слідом, усім своїм видом показуючи малість свою, розгубленість і вину.
Оббігши Малькова, Аркадій Аркадійович розчинив двері, і тут Ісаєв голосно сказав:
— Деканозов [3] Деканозов Володимир Георгійович (Деканозишвілі) (1898 — 1953) — радянський державний і політичний діяч, дипломат, співробітник спецслужб. У грудні 1938 р., з призначенням Лаврентія Берії нарком внутрішніх справ СРСР, був викликаний до Москви і призначений заступником начальника Головного управління державної безпеки НКВС. Один з головних організаторів чисток армії та органів внутрішніх справ на початку 1939 р. 24 листопада 1940 р. був призначений послом в Німеччині (зі збереженням посади заступник наркома закордонних справ) і зберігав посаду до оголошення війни (22 червня 1941), після чого його інтернували і обміняли на німецького посла в СРСР В. фон дер Шуленбурга на кордоні СРСР і Туреччини. У квітні 1953 р., в період посилення влади Берії після смерті Сталіна, був призначений міністром внутрішніх справ Грузинської РСР. 30 червня після арешту Берії його зняли з посади і заарештували як "члена банди Берії". Разом з Берією та іншими співробітниками органів ГБ засуджено Спеціальним Судовим Засіданням Верховного Суду СРСР до вищої міри покарання — розстрілу. Не реабілітований.
, стійте!
Реакція Деканозова, який називав себе Мальковим, була приголомшлива: він присів, як заєць, що вискочив на стрільця.
— Вислухайте, що я вам скажу, — вимогливо карбував Ісаєв. — І доручіть так званому Аркадію Аркадійовичу вимкнути мікрофони — для вашої ж користі: працюючи з Шелленбергом, я прослухував частину ваших бесід з Герінгом і Ріббентропом, а також з Ніночкою…
Деканозов повільно випростався і коротко кинув Аркадію Аркадійовичу:
— У підвал, розстріляти негайно, справу оформите потім, — і знову відчинив двері.
Ісаєв розсміявся — щиро, без награшу:
— Мій розстріл означає і ваш розстріл, Деканозов, бо моя одіссея, все те, що я знав, зберігається в банку і її опублікують, якщо я зникну зовсім… Сядьте навпроти мене, я вам дещо розповім — про Ніночку також…
— Мовчати! — Деканозов зірвався на крик; кричати, мабуть, не вмів, звик до того, щоб присутні чули його шепіт, не те що слово. — Вибийте з нього, — сказав він пополотнілому Аркадію Аркадійовичу, — все, що він знає! Де зберігається одіссея?! Принесіть її мені на стіл. Строк — два тижні, — і він знову відчинив двері.
Читать дальше