Гейнц Мюллер - Нічні сигнали

Нелегке завдання випало на долю молодого сибіряка. Потрібно було два, а може навіть три радисти, які однаково добре знають німецьку й російську мову. А крім того, вони повинні досконало вміти вести передачу й прийом обома мовами. Де їх знайти? А проте він покладався на вишколених радистів, тих спритних хлопців, що підтримували зв’язок з багатьма товаришами. Тому звелів їм оголосити, що для важливого завдання конче потрібні радисти з такими-то знаннями.

До вечора зголосилося п’ять радистів. Новиков по черзі викликав їх в ефірі й вів розмови німецькою мовою. Два одразу дали осічку. Вони мали лише загальні шкільні поняття і вже за нормальної швидкості виявились безпомічними. Два інших витримували до вісімдесяти знаків на хвилину. Останній виявився незвичайно обдарованим радистом з неймовірним слухом і пам’яттю. Він ще не знав досконало німецької мови, але впевнено приймав усі передачі німецькими літерами і схоплював зміст радіограми. Ці троє були негайно відряджені до відповідного штабу і в ту ж ніч приступили до виконання своїх обов’язків.

За перші вісім днів новоутворена радіогрупа не прийняла жодного повідомлення. Люди сиділи без діла перед своїм радіоапаратом і лише час від часу перевіряли постійно настроєну хвилю. Вони чекали. Щоб не нудьгувати, придумали гру: все, що мали сказати один одному, перекладали на німецькі знаки Морзе, вистукували пальцями по столу чи на шибці або просто мугикали своїм голосом. Спочатку виникало багато непорозумінь, зате таким чином вони дуже швидко зазубрювали досі незвичні для них знаки.

На третій день Новиков передав їм заяложений зошит, в якому були переписані німецькі Q-групи — своєрідна система скорочених повідомлень. Кожна така шифрована фраза починалась літерою Q, а далі йшло А-А або S-R, що означає: «Я повертаюсь» або «Передавайте повільніше», чи Q-Т-Н — «Сповістіть своє місцеположення» або Q-Т-R — «Прошу, дайте точний час». Вони включили й ці ключові групи в свої розмови за азбукою Морзе і невдовзі були певні того, що можуть одразу зрозуміти будь-який німецький відкритий текст і відповісти на нього. Хай лише озветься той невідомий радист. Але він все ще мовчав.

Тимчасом «Берта-Марія» вже тричі літала на схід, виконуючи нові бойові завдання. Одного разу екіпаж навіть рискнув відхилитися від курсу на південь і встановив, шо в розбитому бомбами містечку немає жодної спаленої машини. Не помітили вони й звичайної після такого нальоту похоронної команди. Однак у них не було впевненості в тому, що їхнє попередження дійшло за адресою.

А їм дуже хотілося довідатися про результати, але передавачі на тій хвилі, що вони тоді запеленгували, весь час мовчали. Лише десь поряд пищали кілька інших передавачів. Ця мовчанка здавалася Вернерові настільки незрозумілою, що він уже подумував, чи не забув довжину тієї хвилі, бо ж ніде не занотував її, а лише запам’ятав. А саме сьогодні у нього було що передати! Карл повідомив, що наступної ночі знову має відбутися концентрований наліт на одне відкрите радянське місто далеко в тилу.

За цей час Аксель розповів їм про жахливі, а з військового боку цілком безглузді нальоти, які він сам спостерігав у Гамбурзі. Весь екіпаж дотримувався єдиної думки, що треба б принаймні попередити хоч населення міста. Але як? Вернер безнадійно крутив регулятор настройки свого приймача, проте ніде не міг запеленгувати безсумнівно радянського передавача.

Хотів був уже зовсім кинути це діло, а потім, на зворотному шляху, спробував ще раз навмання послати кілька фраз на старій хвилі. Та тільки-но він передав «Увага, увага», як йому ясно й чітко відповів якийсь передавач: «Ми готові до прийому!» І зараз по тому повторилася та сама фраза по системі Q-групи.

Від хвилювання Вернер мало не вискочив із свого сидіння. Значить, там чекали на його виклик! Правда, у нього зародився сумнів, чи не надійшла відповідь з якоїсь німецької допоміжної станції, — його збентежило знання Q-групи. Однак в ту ж секунду знову пролунало: «Та-та-ті-ті ті-та-та-та. І Вернер слово за словом переказав уголос, хоча його товариші по екіпажу і так зрозуміли: «Ми готові до прийому й іменем міжнародного права та від тисячі двохсот поранених дякуємо за попередження вісім днів тому. Ми слухаємо! Слухаємо!»