Георгій Брянцев - Таємні стежки

З Повелком і Заломіним виконроб майже не розмовляв і не робив їм зауважень. Два тижні друзі прожили мирно, спокійно.

Як тільки посутеніло, Повелко одягнувся і вийшов. Сторожка лісника містилася за шістсот метрів від заводу, на підвищеному місці. До неї вела добре протоптана стежка.

Сивко був у сторожці сам. Коли Повелко зайшов, він, так само, як і вдень, сухо сказав:

— Сідай.

Повелко сів і запитливо подивився на директора.

— Ти коли-небудь березовий сік пив? — спитав Сивко.

Повелко здивовано подивився на Сивка. Він не розумів, яке значення має, пив він сік чи ні.

— Так, пив, і не раз.

— А як добувається сік, знаєш?

Довелося сказати, що й цей секрет відомий змалку.

— Добре, — посміхаючись, сказав директор заводу і почастував Повелка німецькою сигаретою.

Закурили. Кілька секунд пройшло в мовчанні. Перервав його Сивко:

— Бачиш пляшки? — він показав пальцем на шість пляшок, що стояли на підлозі біля стіни. — Забери їх і завтра на світанку йди в ліс, зроби зарубки, стоки і підвісь пляшки. Але не це головне. Іти треба до джерела і потім по течії струмка кілометрів з чотири, поки не побачиш праворуч на узліссі старий дерев'яний хрест. Під ним похований лісник. Сядь біля хреста і чекай, поки до тебе підійде людина від командира партизанської бригади Кривов'яза.

Сивко назвав пароль, відгук, яким повинен Повелко відповісти, і докладно проінструктував, що і як сказати партизанові.

— Якщо він що-небудь передасть, добре запам'ятай. Потім розкажеш.

Ідучи від директора заводу, Повелко спитав:

— А як з Хаповим? Що він подумає?

— Добре, йди! Обміркуй, як краще виконати завдання, і менше турбуйся про те, що подумає Хапов. Та й, зрештою, не так важливо, що він подумає.

Повелко зв'язав пляшки вірьовочкою, повісив на плече і пішов.

Вранці Заломін ще спав, як Дмитро Повелко взяв свої пляшки і тихо вийшов з хати. Дійшовши до джерела, він пішов уздовж лісового струмка. Струмок не визнавав ні стежок, ні доріг і, вибираючи нахил грунту, іноді зовсім непомітний для очей, біг вперед з веселим дзюрчанням. Кілометрів через три він уже перетворився в невелику річку.

Повелко йшов не менше години, перш ніж побачив чорний, зроблений з двох товстих соснових брусків хрест, що самітно стояв на узліссі. Дмитро озирнувся — навколо жодної душі.

Він сів на зелену травичку, що ледь пробилася з землі, сперся спиною на хрест і закурив. У лісі щебетали якісь пташки, сонце піднялося і пригрівало крізь одяг.

Минуло не менш години. Дмитра потягло до сну Голова його схилилася на груди, і він задрімав.

Коли Повелко прокинувся, з зусиллям підвів неслухняну, наче налиту свинцем, голову і розплющив очі. перед ним стояв чоловік.

— Продай березового соку, — сказав незнайомий.

— Та хіба він продається? Так почастувати можу, — відповів Повелко.

— Тоді будьмо знайомі: Олександр Мухортов

І Сашурка — це був він — простягнув Повелку руку.

Дмитро назвав себе і подивився на партизанського зв'язківця. Він дав би йому років двадцять сім-двадцять вісім. У плечах широкий, волосся кучеряве, очі сміливі й веселі. Хлопець як хлопець, а зростом не вийшов.

«Не більше ста шістдесяти, — прикинув Повелко. — Мабуть, на півголови нижчий за мене».

— Тут говорити будемо? — спитав він.

— Можна й тут, — погодився Сашурка.

Вони сіли один проти одного.

Сашурка запропонував партизанського «горлодеру». Задимили.

Почав Повелко:

— На завод повинні пригнати велику партію військовополонених з табору. Сивко сам підняв це питання перед управою і комендантом міста, і з ним начебто погодились. Обіцяють дати чоловік двісті. Люди потрібні для викочування лісу і вантаження його на автомашини. Зараз машини не ходять, а як тільки підсохне дорога — підуть. Тоді й людей приженуть. Сивко каже, що військовополонених можна відбити, але зробити це треба не на території заводу, а по дорозі, щоб заводські робітники не потрапили під підозріння. Яка буде охорона, Сивко дізнається заздалегідь і повідомить. Він просить партизанів до прибуття військовополонених у цих краях не з'являтися і не насторожувати фашистів, а то як би не змінили планів.

— Ясна річ, — погодився Сашурка, — хлопців безперечно відіб'ємо. Комбриг такі операції любить… Ну, а ще що твій Сивко казав?

Повелко сказав, що директор заводу просить поради, як виманити з міста начальника гестапо Гунке. Підпільна організація патріотів міста винесла Гунке смертний вирок, і його треба виконати.