Георгій Брянцев - Таємні стежки

Усі думки Юргенса були спрямовані зараз до однієї мети: зберегти Раджимі й Ожогіна, одержати в свої руки документацію на машину нової конструкції і втекти за кордон.

В кімнаті Раджимі, як і звичайно, тьмяно горіла електролампочка.

— От ми й знову зустрілися! — бадьоро заговорив Юргенс і потиснув руку Ожогіну. — Які новини?

Микита Родіонович знизав плечима:

— Все йде по-старому. Працюю над завданням, яке ви передо мною поставили минулого разу. Я багато думав і дещо навіть зробив.

Раджимі розіслав на столі карту Середньої Азії.

— Це добре, — сказав Юргенс. — А свого друга Ризаматова ви давно бачили?

— Аліма? — перепитав Микита Родіонович..

— Так.

— До свого від'їзду у відрядження.

Микита Родіонович догадувався, до чого веде Юргенс: мабуть, хоче перевірити, чи знає він про зникнення Аліма.

— Ризаматов сидить на ГЕС безвиїзно? — продовжував цікавитись Юргенс.

— Майже. Тільки зрідка приїжджає у місто.

— До вас заходить?

— Так, не було випадку, щоб він не заглянув до мене хоч раз на місяць. Але зараз чомусь не поспішає. Мабуть, зайнятий. У мене була можливість побувати у нього, та от Раджимі випередив. Але, якщо треба, я зможу вибрати час і з'їздити.

— Та ні… мабуть, не варто. Інша справа, коли він сам до вас приїде. Як ви гадаєте? — звернувся Юргенс до Раджимі.

— Вірно, — поквапно відповів той. — Спеціально їхати нема ніякої потреби.

— От що, — тим же спокійним тоном вів далі Юргенс. — Це стосується вас обох: треба припинити користування машиною Абдукарима. Це не зовсім зручно. І додому до нього ви не ходіть. Саткинбая там зараз немає, він у від'їзді… А до вас у мене прохання, — звернувся він до Ожогіна.

— Слухаю, — з готовністю відповів Микита Родіонович.

Юргенс присунув ближче до себе карту і схилив над нею голову.

— Цей пункт вам знайомий? — спитав він, показуючи олівцем.

Микита Родіонович глянув на карту:

— Знаю, це районний центр сусідньої республіки. Я в ньому бував кілька разів.

Юргенс відірвався від карти, відкинувся на спинку стільця і звів очі на Раджимі, який стояв біля стола.

— В яких справах ви туди їздили? — знову звернувся він до Ожогіна.

Микита Родіонович розповів, що два колгоспи, розташовані на території двох сусідніх республік, порушили питання про спільне будівництво гідроелектростанції на гірській річці. В завдання Ожогіна входило з'ясувати можливості будівництва ГЕС.

— А результати? — поцікавився Юргенс.

— Питання поки що розглядається, воно ще не вирішене.

Юргенс встав з-за стола і пройшовся по кімнаті, смикаючи свою коротку борідку.

Микита Родіонович помітив, що ні Юргенс, ні Раджимі, здається, не стурбовані провалом своїх спільників, а якщо й стурбовані, то старанно приховують це.

Юргенс, ходячи по кімнаті, викурив цигарку, потім знову сів навпроти Ожогіна, спершись грудьми на стіл.

— Я не вважаю за потрібне стирчати весь час саме тут, у цьому місті, — почав Юргенс. — Що ви скажете, коли я переберусь у той райцентр?

— Вам видніше, — знизав плечима Микита Родіонович.

— Але я хочу порадитися з вами, — твердо сказав Юргенс.

Микита Родіонович замислився. Він не сподівався, що Юргенс звернеться до нього за порадою.

— Що я можу сказати… — відповів він. — Знайти там квартиру неважко, але…

— Що «але»? — перебив Юргенс.

— Частина цього району є прикордонною зоною.

— Це мені відомо, тому я вас і питаю… Я гадаю, що все залежатиме від того, з якими документами я там з'явлюся.

— Авжеж, — погодився Ожогін. — Мабуть, це головне.

— А документи нам добудете ви. — І Юргенс поклав свою руку на руку Микити Родіоновича.

— Я?

— Еге ж, ви. Припустімо, що для остаточного вирішення питання про будівництво ГЕС знову треба уточнити деякі деталі на місці і туди послали кількох спеціалістів. Це реально?

— Цілком.

— Так ось, на вас покладається обов'язок дістати мені чотири бланки командировочних посвідчень без зазначення прізвищ, але з підписами і печатками.

— Чотири? — перепитав Ожогін.

— Так, чотири, — підтвердив Юргенс.

Він пояснив, чому чотири. З ним поїде Раджимі, і кожному з них треба буде по два бланки. Чим це викликано, Юргенс розповість Ожогіну пізніше.

— А на який строк? — поцікавився Микита Родіонович.

— Ну, діб на двадцять-двадцять п'ять. Далі буде видно, — відповів Юргенс. — Ви зможете це зробити?

Ожогін сказав, що спробує.

— Це половина завдання, — продовжував Юргенс. — Друга його половина полягає в тому, щоб ви раніш виїхали туди самі, знайшли дві квартири, дали телеграму і зустріли нас.