Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Наближався до кінця офіційний прийом з приводу вступу в права нового сюсельмана Свалбарда. Консул із Баренцбурга Павло Кайтанович Палій, виголосивши належні для такого урочистого випадку слова вітання, відзначив, що з його коротким спічем офіційна частина прийому закінчилася. Далі все нагадувало швидше званий обід, на який прийшли перевірені часом друзі. Та так. воно, власне, і було. За винятком управителя шахтами кампанії «Стуре Норшке» пана Юхана Нейса, всі решта, якщо судити з їх тостів, чи то працювали раніше з новим комендантом Шпіцбергена в Інституті Півночі, а чи воювали тут на островах проти німецьких окупантів. А поліцей-комісар Рюгос Торненсен не лише воював, але й брав участь з Людвігом Уллом в операції «Ганнерсайд». Бійці Опору Норвегії провели її в лютому 1943 року. Це була смілива і безперечно талановито виконана диверсія. Коли новий поліцей-комісар згадав про неї, на нього здивовано звів очі інженер Юхан Нейс. Однак, витримавши паузу, Рюгос сказав, що операція «Ганнерсайд» нині офіційно розсекречена, а тому він має повне право нагадати всім, у тому числі і консулу сусідньої держави, що керував цією операцією нинішній сюсельман Шпіцбергена Людвіг Улл, а учасником (хай ніхто не запідозрить його у зайвій скромності) був він, Рюгос Торненсен. Як з'ясувалось, саме цієї обставини присутні за столом гості не знали.

Операція «Ганнерсайд». Палій вперше почув про неї ще в час війни. Тоді він працював у редакції газети «Червона зірка» і, як спеціаліст по Норвегії, вивчав матеріали, англійської, американської, німецької преси, по краплині збираючи матеріал про боротьбу Мілорга. Йому довелося готувати до публікації матеріал про цей подвиг норвезьких патріотів, проте уявити, що коли-небудь поталанить йому сидіти. за одним столом з керівником тієї легендарної диверсійної групи…

Палій сказав про це фру Улл, дружині нового коменданта острова, що сиділа поруч і приділяла консулу увагу як почесному гостю цього скромного торжества. Фру Інгрід одразу ж переказала його слова решті гостей. Людвіг Улл посміхнувся і зауважив, що в наш вік зберігати секрети стало просто неможливо. Рано чи пізно, а найсекретніші дані стають відомі світовій громадській думці. Юхан Нейс заговорив про промислове шпигунство і збирався навести приклад, де не дуже шаноблива роль відводилась американським вугільним монополіям, але господиня раптом запропонувала:

— А чому б не обмінюватись секретами? І взагалі навіщо з усього робити секрети? Чи не краще одразу сповіщати світові про те чи інше відкриття?

— Ні, фру Інгрід, так не можна, — заперечив Юхан Нейс. Товстий, він весь час пофоркував і тер лисину картатою хусточкою.

— Чому? — не могла взяти до тями Інгрід.

— Тому, що відкриття належать окремим, конкретним людям, які не бажають ділитися своїми знаннями з іншими людьми.

— І цілком марно! — сказала хазяйка. — Вчилися б у жінок.

— О, так! — вигукнув Рюгос і затнувся.

— Ну, доказуй уже, коли почав, — вимогливо зауважила хазяйка.

— Та, власне… Я не можу уявити, щоб жінка втримала язичка за зубами, коли йдеться хай навіть не про секретне, а просто цікаве… Моя дружина одразу ж біжить до подруг ділитися новинами, особливо, коли вони стосуються спільних знайомих.

— А моя Хеггі вважає телевізор особистим ворогом, як і всі інші засоби масової інформації, — посміхнувся молодий поштмейстер Вогер.

— Моя господиня, — заперечив Людвіг Улл, дивлячись на свою дружину, — моя вміє берегти таємниці. Я не раз переконувався в тому, а тому кажу про це без тіні іронії. Колись, дуже давно, я довірив їй таємницю, від якої, можна сказати, залежало моє життя…

— І що? — поцікавився поштмейстер. Він випив не більше за інших, однак очі йому посоловіли.

— І нічого, — посміхнувся до нього хазяїн. — Як бачите, я живий. Таємниця так і лишилася не розкритою.

— Що ж це за така таємниця? — розуміючи, що хазяїн жартує, запитав Нейс.

— Це може розкрити лише вона сама, — Людвіг Улл посміхався. — Адже це стосується, можна так сказати, нашого таємного побачення.

— Відкрийтесь, фру Інгрід, — нахилився до хазяйки Вогер. — Ми всі вас дуже просимо.

— Ну, коли вже розсекречена операція «Ганперсайд», то, мабуть, і я не буду далі тримати в секреті те, що трапилось багато років тому в Валстаді.

… Людвіг вів розвідку Рьюкана. Люди Рунге звідкись довідались, що він у місті, перевернули все догори дном, облазили всі будинки, тричі приходили до поліклініки. Він ховався у вентиляційному колодязі і кожного разу забирав туди з собою рацію, а тут раптом (то була вже четверта облава) рація залишилась у моєму кабінеті, а точніше сказати в перев'язочній. Коли зайшли німці, я так перелякалась, що не могла вимовити жодного слова. Мабуть, лейтенант вирішив, що це він нагнав на мене такого страху. Посміхнувся, призначив мені побачення і пішов. А я знепритомніла, лиш за ним причинилися двері.