Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Кребс взяв зі столу контейнер, підв'язав на підтяжках під лівою пахвою, ще раз перевірив парабелум і, знявши з запобіжника, засунув у кобуру. Через веранду пройшов на другу половину будинку. В напівтемній прохідній кімнаті, де він звичайно приймав Шлезінгера, побачив забуту обер-лейтенантом флягу. «Ото ще, здається, не дурень, а робить такі необачні помилки. Забути флягу та ще й з фамільним вензелем!» Одгвинтив кришку, понюхав — шнапс. Ковтнув кілька разів для хоробрості і сховав флягу до кишені. Якусь мить постояв перед дверима, прислухаючись, як розтікається жилами тепло, штовхнув двері. Вони прочинились безшумно.

— Це ви, майоре? — почулося з темряви.

— Я, пане Гергардт. — Він зайшов до кімнати, перевірив, чи щільно запнуті на вікнах штори, і ввімкнув світло. Зміни в обличчі доктора вразили його. Гергардт осунувся, постарів, очі запалися і палали хворобливим вогнем.

— Чи є які вісті від Шлезінгера? Він мав би вже повернутися.

— Так, він приїхав вчора ввечері, але полковник Рун-ге…

— Що Рунге? Вирвав у нього зізнання? Арештував?! — доктор упав у крісло, немов у нього враз підкосились ноги.

— Заспокойтесь. Обер-лейтенант Шлезінгер сказав, що їздив у Берген в особистих справах.

— Навіщо він взагалі згадував Берген? Вони можуть перехопити.

— Ваш лист, гер професор, уже в дорозі. А обер-лейтенант, думаю, повівся правильно. Він сказав Рунге, що їздив у Боргом трохи розвіятись. Полковник ставиться до нього прихильно, а тому суворо карати не став. Він просто послав його ловити тих табірників, що втекли з вашої лабораторії… Двоє «кротів» втекли.

— Якщо це ті двоє, яких я збирався показати тому телепню з Берліна, то вони далеко не втечуть. Їм зроблено щеплення. Вони взагалі не повинні були рухатись.

— Але ж вони втекли, гер професор.

— Це ще раз підтверджує, що їх препарат лайно! Його можна жерти відрами. Від нього тільки товстіють. А мій бінарний… Ні, я все більше переконуюсь, що проти мене змова. І не лише проти мене. Змова проти рейху, націонал соціалізму, фюрера! — Доктор підбіг до майора, допитливо глянув йому в очі. — Ви розумієте, про що я говорю? Вони там давно вже ні на що не здатні, імпотенти, недолугі заздрісники! Переконують мене, що фюрер не дасть грошей ні на одну наукову розробку, від якої не можна чекати негайних результатів. Мовляв, іде війна, росіяни біля кордонів Німеччини. Але ж я вже досяг результатів. Ось вони! — Гергардт схопив зі столу товстого синього зошита і потряс ним перед лицем майора.

— Тихше. Заспокойтесь, гер професор, нас можуть почути, — пробував втихомирити його Енке, але той правив своєї.

— Хай! Хай слухають! Про мене скоро почує весь світ! І тоді я поставлю на коліна цих телепнів з Баварської академії! Був час, вони не визнавали і Ейнштейна, а сьогодні американці створюють з ним атомну бомбу. Ми повинні випередити їх. Я вірю в Гіммлера, він прийде мені на допомогу!

— А коли ні, що тоді? — спитав майор, сідаючи в крісло.

Він уже готовий був повернути розмову в потрібне йому русло, та доктор раптом навис над ним і зашипів в обличчя:

— Всі хотять моєї смерті! Всі… І ви теж!

— Я-а?.. — майор отерп.

— Коли не ви особисто, так той, хто за вами стоїть. Чи ви вважаєте — я повірив у те, що ви врятували мені життя і ховаєте мене від Рунге і його гончаків, керуючись чистим альтруїзмом? Ні, вам щось під мене потрібно. Інакше ви не підставляли б себе. Кажіть, що? Роль наївного добряка вам не личить.

— Ви маєте рацію, гер професор, — витримавши довгий допитливий погляд, почав Енже. — Мені потрібна формула вашого препарата.

— Ха-ха… Немало!

Лице Гергардта скривила дивна гримаса. Не можна було зрозуміти, сміється він чи плаче. Та в наступну мить щока його засмикалась і він розреготався нервово, конвульсивно, захлинаючись.

— Вам… Вам потрібна формула?.. А чи знаєте ви, скільки вона коштує? Ви, з вашим куцим розумом нездатні скласти їй ціни!

— Вона, певне, коштує дорого… Однак, думаю, не дорожче вашого власного життя. А воно у мене в руках. — Мартін Кребс підвівся… Доктор урвав свій сміх і ухняпився в майора так, ніби бачив уперше.

— Виходить, — ви мене просто викрали. І Рунге тут…

— Так, Рунге тут ні до чого. — Майор розстебнув кобуру, вийняв пістолет і поклав його перед собою на стіл. — Я пропоную вам працювати на Англію. Гітлер — колос на глиняних ногах. Що два-три місяці і його воєнна машина розвалиться. І тоді…

— І тоді англосакси почнуть знищувати німців. Ваша Англія почне здійснювати свій геноцид. Ні, я готовий працювати на кого завгодно, тільки не на англійську плутократію. Ваша імперія впала, ви банкроти, у вас немає перспективи. Навіщо вам мій препарат? Думаєте повернути собі колишню могутність? Пізно! У вас навіть заплатити нічим. Світовий ринок засипано фальшивими фунтами стерлінгів…