Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Названі зміни можуть свідчити також і про «шкірні хвороби». Як підліткові вугри часто зумовлюють утворення довічних шрамів, так і в дерев ураження попелицею призводить до утворення шерехатої поверхні. Тоді виникають уже не зморшки, а тисячі маленьких кратерів та пустул, які не зникають протягом усього життя. У хворобливих екземплярів з них розвиваються гнійні, мокрі рани, що заповнюються бактеріями та чорніють. Отож, шкіра не тільки в нас є дзеркалом душі (чи то доброго самопочуття).

Старі дерева виконують для екосистеми лісу ще одну особливу функцію. У Центральній Європі вже не залишилося жодних правікових лісів, вік найстаріших розлогих лісових насаджень становить 200–300 років. Поки ці заповідники знову перетворюватимуться на віковічні ліси, треба розуміти роль дійсно старих дерев. А для цього гляньмо на західне узбережжя Канади. Там доктор Зоє Ліндо з Університету Мак-Гілла в Монреалі досліджувала ялини ситхінські з мінімальним віком 500 років. Тільки на таких старих екземплярах учена знайшла велику кількість моху на гілках і розвилинах. На зеленому настилі оселилися ціанобактерії, що виловлювали з повітря азот і перетворювали його таким чином, щоб він ставав придатним для дерев. З дощовими опадами це природне добриво вимивалося вниз і ставало приступним для коріння. У такий спосіб старі дерева удобрюють ліс і допомагають своєму потомству стартувати з кращих позицій. Адже ті ще не здатні обростати мохом, оскільки він росте дуже повільно й досягне кори тільки через кілька десятиліть {21} 21 Lindo Zoe und Whiteley Jonathan A.: Old trees contribute bio-avai-lable nitrogen through canopy bryophytes, in: Plant and Soil, Mai 2011, S. 141–148. .

Окрім шкіри та зеленого покриву, існують ще й інші тілесні зміни, що вказують на вік дерев. Наприклад їхня крона, і тут можна провести паралель навіть зі мною. На маківці моє волосся стає зовсім ріденьким і більше не росте, як замолоду. З найвищими гілками крони все відбувається так само. З певного часу, приблизно у віці ста-трьохсот років, та залежно від виду дерева нові пагони щороку стають чимраз коротшими. Велика кількість таких коротких пагонів у листяних дерев зумовлює утворення гілок, вигнутих у формі кігтя, що нагадують виснажену ревматизмом руку. У хвойних дерев прямий, як шнурок, стовбур закінчується вертикальним паростком, що поступово зменшується. І якщо смереки в такому стані й зостаються, то ялиці білі нагорі ростуть ушир — це має такий вигляд, наче там збудував гніздо якийсь великий птах. Відповідно цей феномен у фахових колах також називають «гніздом чорногуза». Сосна починає цей процес зовсім рано, як наслідок, уся її крона з віком ширшає й не має чітко вираженої верхівки. У будь-якому випадку кожне дерево поступово зупиняє свій ріст у висоту. Ще вище ні корені, ні водні артерії не здатні постачати воду та поживні речовини, тому що таке навантаження було б занадто виснажливим. Натомість воно тепер просто грубшає (ще одна паралель до багатьох людей у старшому віці…). Але такий стан спокою дерево не здатне витримати довго, позаяк із плином років зовсім повільно тануть і його сили. Тепер воно не спроможне забезпечити поживою найвищі гілки, тому вони відмирають. І так само як у старих людей поступово зменшується ріст, так і маліють дерева. Чергова буря змітає з крони мертве гілля, і після марафету вона певний час знову має кращий вигляд. Цей процес повторюється щороку, а тому оптично зменшення верховіття зовсім не впадає в вічі. Як утрачено навіть усі верхні гілляки, залишаються ще грубі. Коли й ті вмирають, то падають не відразу. Однак тепер дерево вже не в змозі приховувати ні поважний вік, ні кволість.

Найпізніше тієї миті у гру знову вступає кора. З маленьких мокрих ран утворюються входи для грибів. А ті оголошують про свою тріумфальну ходу розкішними плодовими тілами (схожими на розрізане навпіл блюдце), що приклеюються до стовбура й щороку більшають. Усередині вони пробивають усі бар’єри й проникають аж до серцевини дерева. Залежно від виду там вони пожирають відкладені цукрові сполуки або, що ще гірше, целюлозу й лігнін. У такий спосіб гриби розкладають та подрібнюють скелет дерева, яке всупереч усьому ще багато десятиліть мужньо бореться проти цього процесу. Праворуч і ліворуч від щоразу більшої рани воно утворює у вигляді товстих вузлів нову деревину, що мала б цей процес стабілізувати. Певний час це допомагає зруйнованому тілу вистояти проти лютої зимової негоди. Але той день настає: ламається стовбур — і життя дерева завершується. «Нарешті», — майже чути голос молодняка, що давно вже чекав на свою чергу й через кілька років, обминувши розвалене дерево, швидко здійметься вгору. Проте в лісі служба не закінчується разом зі смертю. Гнилий труп іще впродовж століть відіграє поважну роль в екосистемі. Одначе про це потім.