Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

Я збагнув, що нотатки допоможуть мені проаналізувати й запам’ятати все значно краще. На уроки я не спізнювався лише в ті дні, коли ми вчили природознавство.

Щоранку, о дев’ятій, між оливами урочисто з’являлася постать Джорджа, вбрана в шорти, сандалі й солом’яний капелюх — одоробло з обшарпаними крисами. Під пахвою Джордж тримав стіс книжок, а в руці патик, яким він енергійно розмахував.

Доброго ранку. Сподіваюсь, учень з палким нетерпінням чекає на свого вчителя? — вітався він зо мною, усміхаючись трохи похмуро.

У маленькій їдальні з причиненими від сонця віконницями панувала зелена півтемрява. Розморені спекою мухи повільно повзали по стінах або з сонним дзижчанням очманіло літали по кімнаті. Знадвору долинав голосний дзвін цикад, що уславлювали народження нового дня. Джордж височів над столом, методично розкладаючи книги.

Побачимо, побачимо,— мурмотів він, водячи довгим вказівним пальцем по нашому ретельно складеному розкладу.— Та-ак, математика. Якщо не помиляюсь, ми розв’язували непомірно важку задачу, докладали титанічних зусиль, щоб визначити: за скільки днів шестеро робітників зведуть мур, коли відомо, що троє з них зробили це за тиждень. Пригадується, ми витратили на цю задачу не менше часу, аніж робітники на мур. Ну гаразд, повернімося до наших бовванів. Зосередимось і знову до бою! А може, тобі нецікавий сам зміст задачі? В такому разі давай спробуємо більш хвилюючий варіант.

Він замислено схилявся над зошитом, посмикуючи борідку. По тому своїм крупним чітким письмом виводив нову версію задачі:

«Дві гусениці з’їдають за тиждень вісім листків. За скільки часу чотири гусениці споживуть таку саму кількість?» Ну от, помізкуй тепер.

Поки я бився над непосильною задачею про богатирські апетити гусениць, Джордж займався іншим. Він був умілим фехтувальником, а під той час ще й пристрасно захопився тутешніми народними танцями. Я робив математичні підрахунки, а Джордж рухався по напівтемній кімнаті, вправляючись у фехтуванні або відпрацьовуючи складні танцювальні па. Мені було ніяково спостерігати все це, і я завжди пояснюватиму свою нездалість до математики саме отими тренуваннями. Навіть сьогодні, дайте мені найпростіший арифметичний приклад, і вмить перед очима постане довготелеса фігура Джорджа; він кружляє по тьмаво освітленій їдальні й низьким голосом бубонить собі під ніс мотивчик, схожий на гудіння розтривоженого вулика.

Тум-ті-тум-ті-тум... тідл-тідл-тумті-ді-і... ліва нога вперед... три кроки праворуч... тум-ті-тум-ті-тум-ті-ду-ум... назад, кругом, вниз і вгору... тідл-ідл-умпті-ді-і...

Він бубонить, тупцює, виробляє піруети, наче сумний журавель. Раптом пауза, погляд стає крицевим, і Джордж займає захисну позицію, спрямовуючи уявну рапіру на уявного супротивника. Очі його звужуються, скельця окулярів поблискують, він жене супротивника через усю кімнату, спритно обминаючи меблі, й кінець кінцем заганяє того в куток. Робить віртуозні фінти, стрімко звивається, ніби оса. Різкий випад. Удар. Я майже бачу блиск сталі. І фінальний момент — зброю суперника відведено вбік, блискавичний ривок назад, глибокий прямий випад, і край рапіри цілить у серце супротивника. Забувши про задачки, я подумки приєднуюсь до спортивної дуелі. В математиці ми так і не досягли помітних успіхів.

З географією було значно ліпше — Джорджу вдалося надати цьому предметові зоологічного забарвлення. Ми креслили з ним гігантські карти, вкриті горами, а потім позначали найцікавіші місця і малювали тамтешніх дивовижних представників фауни. Таким чином я засвоїв, що основні багатства Цейлону — тапіри й чай; Індії — тигри і рис; Австралії — кенгуру й вівці і що блакитні хвилясті смуги океанських течій несуть із собою китів, альбатросів, пінгвінів, моржів, а не лише циклони й пасати. Наші карти були справжніми витворами мистецтва. Найбільші з вулканів вивергали огнисті струмені полум’я та іскор, від яких ледве не спалахували паперові континенти; найвищі гірські вершини світу були такі синьо-білі від льоду й снігу, що аж морозило, коли ви дивились на них. Наші коричневі, пропечені сонцем пустелі рясніли горбами верблюдів та пірамідами, а тропічні ліси розрослися так буйно, що крізь них ледве продирались ягуари, гнучкі змії, похмурі горили. На узліссях худорляві тубільці рубали різнокольорові дерева, розчищали галявини, вочевидь тільки для того, щоб ми могли написати на них візерунчастими літерами «кава» або «зерно».