Фенімор Купер - Останній з могікан

— Тепер, добродію, якщо така ваша воля, я готова йти.

— Йди, Магуа, йди! — крикнув Данкен, здаючи Еліс на руки індіянської дівчини. — Цим делаварам закон боронить тебе затримати, але я — я цьому законові зовсім не підвладний. Йди, гидке страховисько! Чого ти баришся?

Важко й описати, з яким виразом слухав Магуа ці погрози. Спершу зловтішною радістю заіскрилось його обличчя, а тоді враз проступила на ньому холодна підступність.

— Ліси відкриті, — тільки того й відказав він. — Щедра Рука може йти за мною.

— Стривайте! — сіпнув Данкена за руку Соколине Око й затримав його силою. — Ви не знаєте, який він хитрий, цей гемон. Наведе вас на засідку, і ваша смерть…

— Гуроне, — перебив розвідника Анкес, що, скоряючись суворим звичаям свого народу, лишень мовчки й пильно дослухався до всього. — Гуроне, справедливість делаварська — це закон Маніто. Глянь на сонце. Тепер воно на рівні верхніх галузок он того гемлоку. Твоя стежка відкрита й коротка. Коли сонце буде над деревами, твоїм слідом ітимуть вояки.

— Каркала ворона! — глузливо засміявся Магуа. — Здоганяйте! — додав він, махнувши рукою до юрби, що повільно розступалася перед ним. — Де спідниці делаварів? Хай вони віддадуть свої стріли й рушниці вайандотам — дістануть за те м'яса та зерна. Собаки, зайці полохливі, злодіяки!.. Плюю я на вас!

Прощальні його образи пролунали серед мертвої лиховісної тиші. І з цими дошкульними словами на устах Магуа, мов переможець, спокійно пройшов до лісу разом із своєю покірною бранкою, бережений непорушними законами індіянської гостинності.

Тільки-но Магуа та його жертва зійшли делаварам з очей, як усе довкола, досі немов зачароване якоюсь силою, прихильною до гурона, завирувало в шаленому збентеженні. Анкес, стоячи близько Таменунда, не спускав погляду з Кори, аж поки барву її сукні не поглинуло лісове зело. Тоді він зійшов із підвищення, мовчки пройшов через натовп і зник у тій самій хатині, з якої недавно його виведено. Кілька більш достойних і спостережливих вояків завважили, як гнівно іскрилися очі молодому ватагові, і пішли за ним. Таменунда й Еліс зараз же по цьому відвели з майдану, а жінкам і дітям наказали розійтись. Протягом цілої наступної години табір скидався на вулик сколошканих бджіл, які лише чекають на свого старшого, щоб вирушити в далекий і важливий політ.

Нарешті з Анкесової хатини вийшов молодий вояк і розважистою ходою наблизився до карлуватої сосни в розколині скелястого підгір'я, здер з неї кору і без жодного слова повернувся туди, звідки прийшов. Невдовзі за ним вийшов другий вояк, що обтяв гілля на дереві, залишивши самий голий стовбур. Третій індіянин розмалював стовбур смугами червоної фарби. Ці ознаки войовничих замірів з боку ватагів вояки племені сприймали в понурій і зловісній мовчанці. Під кінець з'явився і сам могіканин, без усякої одежі, окрім пояса та коротких штанів; гарне його обличчя до половини вкривала грізна хмара чорної фарби.

Анкес повільно й урочисто підійшов до того ж таки стовбура, розмірено почав кружляти довкола нього, виконуючи щось на манір давнього танцю, і на всю силу своїх легенів затягнув дику й не зовсім ритмічну військову пісню. Мелодія сягала найвищих і найнижчих звуків людського голосу: сумна й жалісна, мов спів пташиний, вона враз змінювалася, щоб викликати трепет у слухачів своєю силою та глибиною. Слів було не багато, і вони часто повторювались. Почавшися своєрідним гімном чи закляттям до божества, пісня далі з'ясувала наміри вояка, а закінчувалась, як і починалася, — визнанням всевладності Великого Духа.

Якби змога була віддати в перекладі ясну й мелодійну його мову, то спів цей звучав би приблизно так:

Наприкінці кожного, сказати б, куплета співак примовкав, переходячи на голоснішу і довшу звичайного ноту, відповідно до значення слів. Перше закінчення було врочисте, оскільки малося передати в ньому ідею побожності; друге, де йшлося про стан неспокою, — описове; третє було добре відомим грізним бойовим покликом, що в устах молодого вояка бринів, як відлуння всіх жахливих згуків битви. Останнє, подібне до першого, було покірливе й благальне. Тричі виконав Анкес цю пісню і тричі обійшов у танці круг стовпа.