Едґар По - Оповідь Артура Ґордона Піма

Наступними днями ми були заклопотані тим, що ретельно обстежили всю вершину гори в пошуках чогось їстівного і з’ясували, що поживитися тут можна лише горіхами, від яких болів живіт, та гіркуватою травою, схожою на зелену цибулю, але росла вона лише на ділянці, не більшій за сто квадратних ярдів, і її не могло вистачити надовго.

На п’ятнадцяте лютого [47], якщо не помиляюся, там не лишилося жодної травинки, і горіхи теж стали траплятися рідко; ми опинилися в повній безвиході. Шістнадцятого числа ми ще раз обстежили стіни нашої в’язниці, сподіваючися знайти з неї вихід, але дарма. Спустилися ми і в розколину, де нас присипало землею, в слабкій надії знайти який-небудь прохід до головної ущелини. Але й тут нас чекало розчарування, хоча ми й підібрали загублену нами рушницю.

Сімнадцятого числа ми вирішили уважніше обстежити западину з чорними гранітними стінами, куди спускалися в перший день наших пошуків. Нам запам’яталося, що в одній стіні там була розколина, в яку ми заглянули лише краєм ока, і тепер нам захотілося обдивитися її краще, хоча ми й не сподівалися знайти там вихід.

Як і раніше, ми спустилися на дно западини без особливих труднощів, а що тепер ми особливо нікуди не поспішали, то стали обдивлятися її ретельно й уважно. Це була дивовижна місцина, яку важко собі уявити і ще важче, мабуть, повірити в її природне походження. Якщо виміряти довжину западини по всіх її звивинах і з усіма поворотами, то вона становила близько п’ятисот ярдів; але по прямій лінії від її східного до західного кінця було не більше (звичайно, я вимірював цю відстань на око, інших засобів виміру я не мав) як ярдів сорок або п’ятдесят. У верхній своїй частині на протязі футів ста від вершини гори протилежні схили провалля досить-таки відрізнялися один від одного й, очевидно, ніколи не були з’єднані докупи, один схил складався з мильного каменю, а другий – з мергелю, поцяткованого зернистими металевими вкрапленнями. Середня ширина провалля на цій висоті була приблизно футів шістдесят, але не всюди однакова. Проте нижче відстань між протилежними урвищами зменшувалася, і вони переходили в дві прямовисні паралельні стіни, хоча ще були складені з різних порід і мали неоднакові форми поверхні. Та за півсотні футів від дна починалася цілковита тотожність. Обидві стіни складалися там з одного матеріалу, мали однаковий колір і однакову в усіх місцях ширину проходу; матеріалом був блискучий чорний граніт, а відстань між будь-якими двома протилежними точками становила рівно двадцять ярдів. Точну форму провалини легше уявити, глянувши на малюнок, який я зробив на місці, – річ у тому, що, на щастя, я мав при собі записника й олівець, які дбайливо зберігав протягом усієї сповненої стількох пригод подорожі і завдяки яким занотував безліч подробиць, що їх інакше я нізащо не втримав би в пам’яті, перевантаженій стількома враженнями.

Малюнок (див. мал. 1) подає загальні обриси западини, на ньому не зображені невеличкі заглибини, кожній з котрих неодмінно відповідав би виступ на протилежній стіні.

Мал. 1

Дно западини було вкрите шаром дрібнесенького, майже невідчутного на дотик пороху, завтовшки в три-чотири дюйми, під яким ми намацали те саме гранітне дно. В правій нижній частині малюнка можна помітити щось на зразок невеличкого отвору – то й була розколина, про яку говорилося вище і яку ми хотіли обстежити сьогодні з усією ретельністю. Ми стали продиратися туди крізь схожі на ожину колючі зарості, ламаючи гілля і розкидавши високу купу гострих кремінців, що скидалися на наконечники стріл. У далекому кінці проходу ми помітили світло, і це додало нам снаги. Нарешті ми протиснулися футів на тридцять углиб і виявили, що прохід являє собою ніби вузький коридор, накритий арочним склепінням, а внизу вистелений тим самим порохом, що й у головній заглибині. Світло посилилося, й за поворотом відкрилася інша видовжена провалина, в усьому схожа на першу, тільки трохи інша за формою, її обриси зображено на мал. 2.

Мал. 2

Загальна довжина цієї провалини, якщо вести відлік від точки по дузі в до точки а становить п’ятсот п’ятдесят ярдів. У точці с ми виявили невеличкий отвір, схожий на той, крізь який ми проникли сюди з першої провалини, і цей прохід теж заріс колючими кущами й був завалений купою крем’яних наконечників стріл. Ми продерлися і крізь нього – він був близько сорока футів завдовжки – і проникли в третю видовжену провалину. Вона теж нічим не відрізнялася від першої, окрім форми (див. мал. 3).