Едґар По - Оповідь Артура Ґордона Піма

Якщо не помиляюся, то десь відразу після експедиції Паттена біля головного острова кинув якір американський бриг “Бетсі” під орудою капітана Колкхауна для відпочинку команди і поповнення припасів. Капітан Колкхаун посадив на острові цибулю, картоплю, капусту і багато інших овочів, які ростуть там тепер досить рясно.

В 1811 році на Трістан-да-Кунья висадився такий собі капітан Хейвуд з “Нерея”. Він зустрів тут трьох американців – вони жили на острові, добуваючи тюленячі шкури та жир. Один з них, Джонатан Ламберт, вважав себе губернатором острова. Він розчистив близько шістдесяти акрів землі й на цій ділянці заходився вирощувати кавове дерево та цукрову тростину, якими постачив його американський посол у Ріо-де-Жанейро. Кінець кінцем, одначе, це поселення спорожніло, і в 1817 році острови були оголошені власністю британської корони, – для цього англійський уряд послав туди з мису Доброї Надії військовий загін. Одначе англійці недовго втримували острови, хоча після евакуації звідси британських військових сил дві чи три англійські родини поселилися тут як приватні особи.

Двадцять п’ятого березня 1824 року капітан Джефрі, який ішов на “Бервіку”, кинув тут якір на шляху з Лондона до Землі Ван-Дімена і зустрів англійця Гласса, колишнього капрала британської артилерії. Капрал назвав себе верховним правителем островів – він очолював колонію з двадцяти одного чоловіка і трьох жінок. “Губернатор” вельми нахваляв здоровий тутешній клімат і родючість землі. Колоністи переважно добували тюленячі шкури та заготовляли жир морських слонів, який збували торговцям у Кейптауні. Гласс володів невеличкою шхуною. Коли до островів Трістан-да-Кунья підійшла “Джейн Гай”, “губернатор” усе ще правив тутешньою колонією, яка збільшилася й мала вже два поселення: в одному – на Трістані – жило п’ятдесят шість людей, в другому – на Солов’їному острові – семеро. Тут нам пощастило роздобути майже всі необхідні для далекого плавання припаси. Завдяки великій глибині, що сягає в тих місцях до вісімнадцяти сажнів, ми підійшли до берега майже впритул і без усяких ускладнень повантажили на борт овець, свиней, волів, кролів, птицю, кіз, багато риби та городини. Капітан Гай також купив у Гласса п’ятсот тюленячих шкур і трохи слонової кості. Ми залишалися тут цілий тиждень, поки з півночі та заходу віяли сильні вітри і над океаном стелився негустий туман. П’ятого листопада ми підняли якір і взяли курс на південний захід, маючи намір як слід пошукати архіпелаг островів Аврора, щодо існування яких висловлювалися найсуперечливіші думки. Ці острови начебто були відкриті ще в 1762 році капітаном корабля “Аврора”. За словами капітана Мануеля де Оярвідо, він пройшов 1790 року між цими островами на “Принцесі”, що належала Королівській Філіппінській компанії. 1794 року іспанський корвет “Зухвалий” вирушив у ці широти, щоб визначити точне місцеположення островів, і в повідомленні Королівського географічного товариства в Мадріді про ту експедицію говорилося ось що: “В період від двадцять першого до двадцять сьомого січня корвет “Зухвалий”, перебуваючи в безпосередній близькості від островів Аврора, провів усі необхідні спостереження і за допомогою хронометрів виміряв різницю в довготі між згаданими вище островами та портом Соледад на Мальвінських островах. Островів виявилося три; всі вони розташовані приблизно на одному меридіані; центральний острів низинний, але два інші можна бачити з відстані в дев’ять ліг”. Виміри, зроблені на борту “Зухвалого”, дали змогу визначити точні координати кожного острова: північний – 52°37΄24˝ п. ш. і 47°43΄15˝ з. д.; центральний – 52°2΄40˝ п. ш. і 47°55΄15˝ з. д.; південний – 53°15΄22˝ п. ш. і 47°57΄15˝ з. д.

Двадцять сьомого січня 1820 року капітан британського військово-морського флоту Джеймс Веддел теж вирушив від Землі Стетена на пошуки островів Аврора. Згідно з його словами, він ретельно обстежив не лише ті пункти, координати яких назвав капітан “Зухвалого”, а й ближні води, і ніде не виявив жодних ознак суходолу. Ці суперечливі твердження спонукали й інших мореплавців теж вирушати на пошуки Аврори, і ось що дивно: одні, обстеживши кожен дюйм у водах, де нібито лежали острови, так їх і не знаходили, проте чимало інших твердили, нібито бачили їх і навіть підходили до берегів. Тому капітан Гай і вирішив докласти всіх зусиль, щоб з’ясувати питання, навколо якого точилася така дивна суперечка [36].

При мінливій погоді ми прямували курсом на південний захід, аж поки двадцятого числа увійшли у згаданий район. Вимірявши точні координати, з’ясували, що перебуваємо на 53° 15΄ п. ш. і на 47°58΄ з. д., тобто там, де за відомостями, які в нас були, мав би лежати найпівденніший з трьох островів Аврори. Не виявивши нічого схожого на землю, ми повернули на захід і по п’ятдесят третій паралелі південної широти пройшли до п’ятдесятого меридіана. Потім узяли курс на північ і, досягши п’ятдесят другої паралелі, повернули на схід і пішли, суворо дотримуючись узятого курсу і вранці й увечері звіряючи свої координати з розташуванням місяця та планет. Досягши меридіана, який проходить понад західним узбережжям острова Джорджія, ми знову взяли курс на південь і повернулися на широту, з якої починали. Потім пройшли по діагоналях утвореного в такий спосіб чотирикутника, постійно тримаючи вахтового на марсі [37], і так ми обстежили цей район, не пропустивши жодного клаптика території, де начебто мали лежати острови архіпелагу Аврора, протягом трьох тижнів, причому всі дні були ясні й погожі, без імли й без туманів.