Рафаэль Сабатини - Хроніка капітана Блада

— Слово честі, тепер я розумію, — відказав Волверстон. Піт, Дайк та Хагторп і собі кивнули головою. Але холодні сині очі Пітера Блада й далі вперто дивились на огрядного, неповороткого пірата.

— Як каже Волверстон, це зрозуміло. Однак десята частина здобичі, яка відповідно до звичаїв перейде на «Сінко Льягас», за даних обставин аж ніяк не може бути достатньою.

Істерлінг надув щоки і махнув своїм ручиськом.

— А яку частку ви хочете?

— Про це треба подумати. Але не менше однієї п'ятої.

Вираз піратового обличчя не змінився. Він нахилив голову, обмотану яскравою хусткою.

— Тягніть своїх друзів пообідати завтра на борт «Бонавентури», і ми складемо угоду.

Якусь мить Блад, здавалось, вагався. Потім ввічливо подякував за запрошення.

Проте коли пірат вирушив додому, він поспішив припинити вияв радості у своїх товаришів.

— Мене застерегли, що капітан Істерлінг людина небезпечна. Це, звичайно, перебільшення. Щоб бути небезпечною, людина повинна бути розумною, а капітан Істерлінг розумом не світить.

— Що за химерні думки снуються під твоєю перукою, Пітере? — здивувався Волверстон.

— Я просто маю на думці те, як він пояснив своє бажання ввійти з нами в спілку. Мабуть, нічого кращого вигадати не спромігся, коли ми його прямо запитали, чого він хоче.

— Пояснення не могло бути більш переконливим, — гаряче заперечив Хагторп. Він вважав, що Блад придумує зайві ускладнення.

— Більш переконливим! — засміявся Блад. — Правдоподібним, якщо хочеш. Правдоподібним, поки не почнеш його досліджувати. Авжеж, його пояснення аж блищить, але воно не золото. Йому потрібний надійний, наче форт, корабель, щоб навантажити в нього півмільйона червінців, а ця фортеця-корабель — у наших руках. Ну й мерзотник цей Істерлінг!

Бладові товариші аж очі повитріщали, подумавши, що й справді так може статися. Тільки Піт іще вагався.

— У нього іншого шляху немає, і він вірить у нашу чесність. — сказав він.

Блад насмішкувато глянув на нього:

— Я ще ніколи не бачив, щоб людина з такими, як у Істерлінга, очима вірила у щось, крім сили. Якщо він має на думці навантажити той скарб на наш корабель, у що я охоче вірю, то це тому, що він розраховує заволодіти цим кораблем. Чесність? Тьху! Та хіба може така людина повірити, що чесність перешкодить нам однієї чудової ночі, маючи скарб на борту, втекти від нього або навіть вдарити по його шлюпу з усіх гармат і пустити його на дно? Дурний ти, Джеремі, з твоїми балачками про чесність.

Хагторпові теж не все було зрозуміло.

— Які ж, по-твоєму, в нього міркування, коли він запрошує нас приєднатись до нього?

— Свої міркування він виклав. Йому потрібний наш корабель чи то для перевезення скарбу, якщо він існує, чи то для чогось іншого. Хіба ж він не намагася спочатку купити «Сінко Льягас»? Цілком природно, йому потрібний він, а не ми, і, будь певен, він не має наміру довго з нами морочитись.

Проте, мабуть, сама лише надія вхопити частку Морганових скарбів сяяла, мов золото, як висловився Блад, і його спільники не хотіли з нею розлучитись. Аби здобути те, що їх спокушає, люди завжди готові ризикнути, вірити в те, на що сподіваються. Так само поводились Хагторп, Піт і Дайк. Вони дійшли висновку, що Блад робить поспішні умовиводи через упереджену щодо Істерлінга думку, підкинуту йому мосьє д'Ожероном, який, можливо, переслідує в такий спосіб свої інтереси. Хай же вони принаймні пообідають завтра з Істерлінгом і послухають, які умови він запропонує.

— Ви певні, що нас не отруять? — поцікавився Блад.

Та це запитання видалось їм тільки ще одним доказом, що Блад дуже упереджений. З нього досхочу поглузували. Як Істерлінг може їх отруїти, коли сам їстиме й питиме з ними? І якої мети цим досягне? Як зможе Істерлінг заволодіти «Сінко Льягасом»?

— Вдершись на його борт з чотирма десятками своїх головорізів і захопивши наших людей зненацька, коли тут не буде нікого, хто зміг би їх очолити.

— Що? — вигукнув Хагторп. — Тут, у Тортузі? В цьому пристановищі піратів? Та ти жартуєш, Пітере! Я схильний думати, що у злодіїв є трохи честі.

— Можеш думати. Щодо мене, то я вважаю за краще нічого такого не думати. Сподіваюсь, ніхто не назве мене надто боязким, але я волію, щоб мене назвали краще боязким, ніж дурним.

Загальна думка, однак, схилилась не на користь Блада. Вся команда, коли їм стала відома пропозиція Істерлінга, так само загорілась бажанням узяти участь в поході, як і троє ватажків.

Отже, наступного дня, коли вибило вісім склянок, капітан Блад, всупереч власній волі, разом з Хагторпом, Пітом і Дайком вирушили обідати на борт «Бонавентури». Волверстон залишився за старшого на «Сінко «Льягасі».