Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

Коли постукали втретє – відчинив.

– Добрий ранок, панове. Пробачте за мій вигляд.

– Це ми перепрошуємо, пане Кошовий, за недоречно ранній візит, – сказав, переступаючи поріг, Зенон Ліщинський. За ним, мовчки піднявши капелюха у вітанні, зайшов асистент Альберт Мазур. – Ми порадилися й вирішили: сьогодні всім найліпше зібратися тут, у вас на Личаківський.

– Та прошу, – розвів руками Кошовий. – Не маю нічого проти, сам збираюся у справах. Заважати не буду. Але чому саме тут?

– Розмова важлива й приватна, – пояснив професор, скидаючи пальто. – Ресторан, на моє глибоке переконання, не пасує. Там затишно їсти-пити, а не говорити про серйозні організаційні речі. Мій кабінет на Кульпаркові? Чи окреме крило, яке займає пан Мазур? Погодьтеся, пане Кошовий, це дуже дивно виглядатиме – запрошувати туди дам.

– Дам?

– Долучиться пані Богданович.

– Просто зараз?

– Трохи запізниться, – пояснив Мазур, за прикладом Ліщинського чіпляючи своє пальто на вішак.

– То нічого. До речі, в готелі, в її апартаментах, ніби вигідніше. Та не погодилась панна Райська.

– Так!

Чоловіки дружно повернулися на Басин голос. Вона вже стояла в дверях, при повному параді, ніби в домашній сукні, але все одно – зі смаком. Лікарі підійшли по черзі, поцілувавши простягнуту руку.

– Пане Кошовий, нас запросили на струдель, – пояснив Ліщинський.

– Я мала попередити, – вкотре нагадала Бася, пустивши в Климів бік бісики.

– Хіба в нас є струдель? – поцікавився той.

– Я спечу. Це швидко. В мене майже все готово.

Їй сподобалося пекти, зрозумів Кошовий.

Зірка хоче справити враження. Скільки не живи з акторкою, ніколи, здається, не зрозумієш її до кінця.

– Пані Бася дуже хвалила свій струдель. Це визначило вибір місця нашої зустрічі, – підсумував Ліщинський.

– Приєднуюся до похвал, – Клим ковзнув поглядом по циферблату годинника. – Шкода, що не спробую.

– Залишаєте нас?

– Пане Ліщинський, комусь – благодійна діяльність, комусь – щось інше. Хоч я цілковито підтримую ваші благі наміри. Треба юридична консультація – завжди надам її, так само благодійно.

– Вам, пане Кошовий, дружина готуватиме струдлі частіше, ніж нам.

– Тим більше – частуйтеся, смакуйте, вирішуйте справи. На мене вже чекають.

Зачинившись і собі в спальні, аби перевдягнутися, Клим визнав: несподівані візитери, ще й організовані Басею, сьогодні нагодилися як ніколи вчасно. Не треба шукати пояснень, чому й куди квапиться так рано. Наречена занурена в своє, їй це подобається й потрібно на майбутнє, так само як можливість зберегти дівоче прізвище.

Нехай.

Так на нього менше звертатимуть увагу.

Єдине – Магда так само йде сюди. Її треба перехопити.

Часу обмаль, тож треба кувати, поки гаряче.

Прощаючись з гостями й виходячи з дому, Кошовий знав, що скаже Магді.

Її відповіді вирахувати не міг.

Пощастило – Кошовий перехопив її в готельному холі.

Магда побачила його, приязно посміхнулася, звично простягнула руку для поцілунку.

– Вибралася до вас. Запрошена на чай зі струдлем.

– На каву, – вирвалося в Клима.

– Останнім часом полюбляю чай. Британці завозять з індійських колоній. Маєте вдома чай, пане Кошовий?

– Маємо, – він перевів подих, шукаючи при цьому потрібні слова.

– Затрималась трохи. Але панна Бася напевне вміє забавляти гостей. А ви…

Кошовий вирішив більше не тягнути. Рубонув одразу, відрізаючи собі всі шляхи:

– Пані Магдо, прошу затриматися. Бася та її гості вам пробачать.

Посмішка ще трималася на її лиці, та очі вже не посміхалися.

– Щось сталося, пане Кошовий?

– Так. Або – може статися. З вами.

Тепер зникла й посмішка.

– Зі мною?

– Пані Магдо, нам треба поговорити про одну особу. Її звати Анною. Тобто звали. Вона загинула не так давно, і ви її знали.

Губи стиснулися, очі блиснули недобрим, Климові цей погляд уже був знайомий. Нічого доброго не віщував. Проте він чудово знав, куди прийшов, до кого й навіщо.

– Анна приходила до вас сюди. За три дні до того, як їй перерізав горло той, кого називають Різником із Городоцької.

– Не розумію вас, – відчеканила Магда. – Так само не бачу причин, із яких ви знову дозволяєте собі зі мною більше, ніж того вимагають…

– Ядвіга.

Це вирвалося мимоволі. Кошовий справді дотепер не міг собі дозволити ані увірватися до Магди отак, ані тим більше – перервати саму пані Богданович на півслові. Клим не впізнавав себе. Проте, витримавши пекучий погляд, повторив: