Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

– Басю, якби Лукан зараз сидів у Бригідках, його б навряд чи спіткало лихо. Як бачиш, є більша біда, ніж сидіти за ґратами не за своє.

Бася двома кроками скоротила між ними відстань, поклала руки йому на груди, глянула в очі.

– Ти шпетиш себе за те, що домігся справедливості й допоміг хлопцеві вийти на волю?

– Так.

– Неправда.

– У глибині душі я це розумію. Та нічого не ладен вдіяти з собою, кохана. Ти вгадала. Щонайменше я мав би переконати його матір, аби вивозила сина зі Львова. Справжній вбивця впевнено почувався, поки Лука сидів за його гріхи. Потім його звільнили. І Різник, дійсний, не стримався, знайшов хлопаку й помстився йому.

– Але тепер поліція знає: той божевільний на волі й далі робить свою чорну справу.

– Хіба комісар Віхура не розумів цього, коли з сумом у очах відпускав Лукана? Нічого нового, жахливішого за попередні злочини, не сталося. І досить, – Клим пригорнув до себе Басю. – Хіба нам нема, про що більше говорити, окрім як про вбивства у Львові? Можемо повечеряти десь недалеко, як маєш бажання.

– Вечеряти – гарна ідея. Я саме збиралася зробити це вдома. В мене сьогодні було натхнення, я спекла струдля, – тут же виправилася. – Тобто спробувала. Вдень була кравчиня, міряли сукню. Потім пили каву, розговорилися, вона й дала рецепт.

– Ти ж раніше не пекла.

– Тому не суди суворо, – зараз Бася зіграла Сандрільйону. [40] Бася зіграла Сандрільйону – інша назва Попелюшки. – Доведеться поволі освоювати роль господині.

– Мені сподобається. Я певен.

– Лестощів не терпітиму! Скажеш, як є.

Жартома тупнувши ніжкою й труснувши рудою кучмою, Бася пішла накривати стіл.

Лишившись сам, Клим став перед дзеркалом, уважно подивився на себе.

Ось тепер і наречена мимоволі відповіла на запитання, чому Різник кинув виклик саме йому.

Бо Кошовий перед тим кинув дуельну рукавичку Різникові.

Прощатися з Лукою майже ніхто не прийшов.

Його ховали на Клепарівському цвинтарі, [41] Його ховали на Клепарівському цвинтарі – нині не існуючий цвинтар у Львові місце виділила ратуша за особистим клопотанням Клима – нікого не здивувало, що адвокат загиблого бідаки тим переймається. Кошовий був одним із трьох, хто прийшов провести в останню путь людину, яку знав особисто, хай і не дуже довго. Інші двоє – Уляна, мати загиблого, котра не зронила за весь час ані сльозинки й стояла прямо, ніби вбита в землю, та Остап Найда, кузен. Подалі трималися десяток роззяв, і Клим не помітив жодного справді скорботного обличчя: на всіх читалася лише погано прихована чи зовсім не прихована цікавість.

Окремо стовбичив Януш Навроцький.

Знаючи, як він виглядає, Клим упізнав його здалеку. Газетяр підступався до нього ще раніше, чатував біля дирекції поліції і вештався довкола Бригідок. Але там, крім нього, товклися інші, тож Кошовий не вирізняв його якось винятково. Тепер же, переспавши зі своїм припущенням та прокинувшись із планом дій, він ледь стримався, уздрівши його тут, аби не кинутися відразу. Зупинило лиш бажання переконатися, яке з припущень справедливе: Навроцький – свідок убивств чи вбиває сам.

Та поки могилу закидали землею, плани Кошового помінялися.

Щойно перша грудка землі стукнулася об кришку труни, зайві почали розходитися. Більше нічого для себе цікавого вони на цвинтарі не бачили, час помолоти язиками. Цього вистачить на найближчий день, щонайбільше – на два. Далі вони знайдуть нову поживу, забувши про існування такого собі Лукана Різника.

Газетяр лишився на місці.

Навроцький не зводив очей із копачів, що вже впріли, вдовбавши яму в мерзлій землі, й тепер закопували, акомпануючи собі бурчанням. Раніше, аби замовкли, Клим видав їм додатково по цілій короні, але цвинтарні все одно не замовкали. Напевне сподівалися дістати пана адвоката до печінок, аби знову підсолодив роботу на морозі. Кошовий не збирався вестися на багато разів бачені дешеві трюки, навіть повернувся до могильників спиною.

Ось тому й побачив, що Навроцький не пішов разом з іншими. Тупцяв, не сходячи з місця, навіть час від часу нотував щось у невеличкий записник. Перехопивши Климів погляд, кивнув, ніби старому знайомому, торкнувшись при цьому краю капелюха, відсалютувавши: честь.

Дарма він це зробив.

Занадто.

Ще один виклик, Кошовий сприйняв це саме так.

Лишивши родичів покійного, перед цим дозволивши Найді завтра не приходити в контору, Клим підняв комір пальта, прикриваючись від замішаного на снігу вітру, й пішов геть. Боковим поглядом засік: Навроцький теж вирішив йти, і ковзнув правицею по кишені. Там лежав револьвер: після нічної пригоди Кошовий вирішив носити зброю при собі постійно. Якщо визнати, що Різник ударив у відповідь та почав полювання, краще бути готовим до будь-якої несподіванки.