Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

Збираючись навідати їх, Клим брав на себе роль рятівної палички.

Не помилився, вчасно нагодився.

Шацькі займали помешкання на першому поверсі занедбаного прибуткового будинку. Розмір кімнат при тому був більшим, ніж зазвичай можна побачити в бідних кварталах. Але тут усе, крім кабінету дантиста, де він приймав пацієнтів, було страшенно захаращене. Попри це, тіснява додавала затишку, і Кошовий не уявляв, як тут може бути, коли б усе прибрали.

Не встиг Кошовий постукати, як двері зсередини широко прочинилися, ледь не стукнувши його. На двір вибіг розхристаний юнак – це був Шмуль, старший син Шацького, котрий цього року відсвяткував своє сімнадцятиріччя. Побачивши гостя, Шмуль широким жестом показав на дверну пройму, тицьнув туди вказівним пальцем, прокричав, аби чув не лише Клим, а й найближчі сусіди:

– Все! Моєї ноги не буде більше в цьому домі! Це не дім! Це – пекло, пекло, там пекельне полум’я!

– Шлимазл! [38] Шлимазл – невдаха, дурень, нездара (ідиш) . – долинув зсередини голос Естер, але розпачу не чулося – лише гнів.

Після вчорашньої відлиги знову поволі повертався мороз. Та Шмуль не зважав на нього, засунув руки в кишені розчахнутого чорного пальта й посунув геть із гордо піднесеною головою. Подібні картини не були чимось новим для Кошового, тож він пройшов усередину, так і не дочекавшись запрошення.

У залі, за круглим столом, сидів Йозеф Шацький у сірій сорочці, простих чорних штанях та камізельці. Сухі жилаві пальці нервово сіпали ґудзики. Над ним стояла Естер, ще не стара жінка, з волоссям, забраним у тугий вузол. Вона лише виглядала повнявою. Насправді їжею не захоплювалася, її роздали чотирикратні пологи. Більшість єврейських жінок, бачених Климом, сивіли рано. Естер Шацька була винятком.

Побачивши гостя, жінка сплеснула руками, тицьнувши пальцем на чоловіка:

– Як ви вчасно, пане Кошовий! Погляньте, лиш погляньте! Кого ви тут бачите?

Відповідь вона вже приготувала, та Клим ввічливо мовив:

– То є Йозеф Шацький, прошу пані.

– То є шлимазл! – в тон йому вигукнула Естер. – Він своїм прикладом зведе в могилу передчасно не мене, а Шмуля!

– Що не так зі Шмулем? – поцікавився Кошовий.

– Злигався із сином Лапідуса!

Це сказала Рива, менша Шмуля на рік і старша з двох дочок дантиста. Дівчина весь час стояла в дверях сусідньої кімнати, притулившись до одвірка. З кожним роком вона ставала дедалі більше схожою на матір. Хіба зараз не сварилася, а спокійно слухала батьківські гарикання, при цьому розплітаючи та заплітаючи кіску.

– Тобто? – Клим глянув на неї.

– Лапідус-менший та ще кілька таких, як сам, вештаються гуртом, – охоче пояснила Рива. – Мамі це не подобається. А Шмулю набридло сидіти вдома та читати Талмуд. Він уже передумав вчитися на рабина.

Минулого року старший син Шацького несподівано навіть для батьків захопився релігійними студіями, побачивши себе в недалекому майбутньому пастирем, який проповідує духовне слово. Йозеф прийняв це скептично, вважаючи: віра – одне, вона має бути, але молода людина мала б навернутися пізніше, поки не перепробує радощі світського життя. На що Естер категорично заперечила: нехай би свого часу Іцик обрав такий шлях, не був би він таким коротким. Шацький не заводився з дружиною, дав Шмулеві час, і ось тепер юний вік узяв своє – хлопець категорично переглянув свої погляди на протилежні.

– До чого тут він? – Кошовий кивнув на Йозефа.

Рива знизала плечима, а Естер знову сплеснула руками:

– А хто? Скажіть, прошу пана – хто? Тата чорти носять хтозна-де! Він не каже, куди вибирається під вечір! Вертається глупої ночі, тхне горілкою і щось белькоче про ваші справи, пане Кошовий! Вей, синові є з кого брати приклад.

З надр житла долинув дитячий плач – це озвався Даніель, найменший у родині, п’ятирічний хлопчик, котрий капризував від самого народження. Він став для Риви та її меншої сестри Іди справжнім яблуком розбрату. Естер часто перекладала на доньок обов’язки глядіти Дені, вони ж шукали спосіб, як би зіштовхнути обов’язки одна на одну. Цікаво, що Іді вдавалося перегравати Риву частіше, ніж навпаки. Молодша виявилася хитрішою та спритнішою. Але час показав: від того потерпав лише хлопчик. Інстинктивно відчувши, що не потрібен сестрам, Дені навчися влаштовувати гармидер на рівному місці, тож Естер доводилося братися за сина самій. Це не звільнило дівчат від обов’язків глядіти найменшого. Він лише зробився прикрішим і в свої п’ять був погано керованим.