Ч. Вільсон: Робін Гуд

— Сподіваюсь, ми ще колись позмагаємось, — сказав він. — По правді кажучи, мені аж ніяк не потрібна ота золота штучка: просто мені кортіло допекти тому клятому шерифові. Що ж, тепер маєш коронувати обраницю свого серця.

І, раптом повернувшись, невідомий лучник зник у натовпі раніше, ніж Роб встиг сказати, що він теж при нагоді охоче б з ним позмагався.

Герольд запросив Роба підійти до ложі шерифа й одержати приз.

— Дивний ти хлопець, — промовив шериф, нервово кусаючи губи, — але стріляєш добре. Як тебе звати?

Маріан підсунулась ближче й уважно дослухалася до розмови, чекаючи відповіді Роба.

— Я Роб Мандрівник, мілорде шериф, — відповів лучник-жебрак. Маріан відхилилась назад і стиха засміялась.

— Ну от що, Робе Мандрівник, — сказав шериф, — хоч ти й не дуже дбаєш про своє тіло та одяг, але з тебе ще будуть люди. Хочеш піти служити до мене?.

— Роб Мандрівник завжди був вільний, мілорде, і не бажає нікому служити.

Брови шерифа погрозливо зійшлися на переніссі, але заради своєї дочки та золотої стріли він удав, що пропустив відповідь жебрака повз вуха.

— Робе Мандрівник, — мовив він, — ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти завоював цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

При цих словах герольд підштовхнув Роба ліктем і майже силоміць повернув його до дочки шерифа, яка сиділа з пісною усмішкою на вустах. Та Роб знехтував цією підказкою. Він узяв золоту стрілу і попрямував до ложі, де сиділа прекрасна Маріан.

— Леді, — звернувся до неї Роб, — прошу Вас, прийміть цей маленький дарунок від бідного мандрівника, готового завжди служити Вам найкращими стрілами зі свого сагайдака.

— Дякую вам, Роб у каптурі [9] Можливо, звідси походить ім'я Робіна Гуда. Маріан говорить: Rob in Hood, що в дослівному перекладі означає: Роб у каптурі. , — відповіла дівчина, лукаво дивлячись на нього, і встромила сяючу стрілу в своє темне волосся.

Натовп загомонів:

— Слава нашій королеві! Слава!

Шериф тільки поглядав спідлоба на цього обірванця, який відмовився від служби в нього, не подякувавши йому, забрав приз та ще й прилюдно принизив його дочку. Він хотів був щось сказати, але чванлива дочка стримала його. Тоді шериф покликав свою сторожу і наказав стежити за жебраком. Однак Роб не гаяв часу і, загубившись у натовпі, швидко пішов до міської брами.

Того ж самого вечора посеред широкої галявини в Шервудському лісі навколо яскравого багаття сиділо сорок молодців, одягнених у все зелене. Вони смажили на вогні оленину і весело гомоніли. Раптом хруснула гілка. Миттєво всі скочили на ноги і схопилися за зброю.

— Не бійтеся, це — друг, — пролунав з хащі дзвінкий голос. — Я шукаю удовиних синів.

Наперед виступило троє удовиченків.

— Та це ж Роб! — вигукнули вони. — Ласкаво просимо до Шервудського лісу, Робе!

Усі лісовики теж підійшли до Роба і по черзі потисли йому руку, бо всі вже знали його історію.

Потім один із удовиченків, на прізвисько Дебелий Вілл, звернувся до товариства з такими словами:

— Друзі, усім нам відомо, що нашому загонові бракує справжнього ватажка — благородного, добре вихованого, розумного, спритного й сміливого. Здається, в особі цього юнака ми знайшли собі отамана. Я і мої брати сказали йому, що ви оберете у ватажки того, хто пошиє сьогодні шерифа у дурні, заволодівши його золотою стрілою. Чи правду я кажу?

Всі погодилися з мовцем, і Вілл звернувся до Роба.

— Які новини принесли ви з Ноттінгема? — запитав він. Роб засміявся:

— Можу сказати, що я таки справді обкрутив шерифа круг пальця, а до того ще й забрав у нього золоту стрілу. Утім, щодо призу, то ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині.

Побачивши, що його слова здаються не надто переконливими, Роб додав:

— Я радо увійду до вашого товариства простим лучником. Бо я бачу, тут є старші й досвідченіші від мене люди.

Тут із гурта лісовиків вийшов наперед високий смагляволиций чоловік, і Роб відразу впізнав у ньому лучника із зеленою пов'язкою на оці. Тільки тепер він зняв пов'язку і дивився на світ обома своїми очима, сміливими й чесними. Лучник сказав:

— Роб у каптурі — так, здається, назвала вас та гарна леді, — я можу підтвердити ваші слова. Ви збили пиху з шерифа не гірше, ніж це зробив би я. Ми не вимагатимемо од вас золотої стріли, бо вона потрапила в гарненькі ручки. А хто з нас краще стріляє — ви чи я, побачимо в майбутньому. Однак я, білл Стютлі, при всіх заявляю, що не визнаю жодного іншого ватажка, опріч вас.