Ч. Вільсон: Робін Гуд

Знову заграли сурми, і лучники приготувалися до стрільби. Роб востаннє глянув на тятиву свого лука. Натовп усе ще сміявся і гомонів, показуючи пальцями на його недоладну постать, закутану в строкате ганчір'я, із чернечим каптуром на голові. Та ось вистрілив перший лучник, і всі затамували подих.

Мішень стояла не дуже далеко, і двадцять стрільців із двадцяти влучили в самісіньке яблучко.

Роб стріляв шостим. Чоловік із зеленою пов'язкою на оці, побачивши його постріл, схвально забурмотів. Сам же він пустив свою стрілу явно недбало, але також влучив у центр, де був кружечок, не більший за бичаче око.

Натовп шаленим ревом і вигуками «ура» вітав переможців першого туру змагань. Знов заспівали сурми, і другу мішень було поставлено вже за сорок елів.

Перші троє лучників і цього разу влучили у внутрішнє коло. Це були улюбленці публіки, і їх нагородили гучними оплесками, сподіваючись, що саме вони вийдуть переможцями. Глядачі перешіптувались між собою, кажучи, що кожен із цих лучників має. свого покровителя — одного з присутніх тут трьох високоповажних осіб.

Четвертий і п'ятий лучники ледь зачепили край кола. Роб не кваплячись пустив стрілу, і вона точно лягла в сяючу цяточку.

— Жебрак! Ви тільки подивіться, що робить жебрак! — шаленів схвильований натовп. — Знов йому пощастило!

І справді, стріла Роба стирчала значно ближче до центра, ніж чиясь інша. Влучніше за нього вцілив тільки Одноокий, як охрестив натовп хлопця із зав'язаним оком. На його постріл глядачі відповіли схвальним ревом. Таку стрільбу не кожного дня можна було побачити в Ноттінгемі!

Решта лучників або розгубились, побачивши постріли тих, хто стріляв попереду, або ж просто не витримали темпу змагання. Один за одним вони схибили і вибули із змагань.

Тим часом сурми сповістили про початок третього туру — мішень встановили на відстані п'ятдесяти елів.

— Слово честі, мій юний друже, ви непогано володієте луком, — сказав Робові його дивний сусіда під час перерви для відпочинку. — Хочете, щоб я зараз стріляв перед вами?

— Ні, — відмовився Роб, — але ви теж дуже добрий стрілець, і якщо я здобуду перемогу, то принаймні отих індиків ви залишите далеко позаду. При цьому він зневажливо кивнув у бік трьох лучників, навколо яких гуртувалися їхні шанувальники, головним чином, слуги шерифа, єпископа та графа.

Потім погляд Роба ковзнув у ложу, де сиділа прекрасна Маріан. Здавалось, дівчина також стежила за ним, бо їхні очі зустрілися; проте вона миттю одвернулась.

Одноокий усе це відразу помітив.

— Розумію, твоя обраниця! — мовив він із посмішкою. — Слово честі, вона більш гідна золотої стріли, ніж ота пихата шерифова міс.

Роб швидко глянув на Одноокого та побачив у його погляді лише щиру прихильність.

— Ваша кмітливість мені до вподоби, — ґречно відповів він. Лучники, трохи нервуючись, знов приготувалися до стрільби.

Третя мішень здавалася меншою від самого яблучка першої. Стріли перших трьох претендентів ледь зачепили край внутрішнього кола.

Роб, хвилюючись, став на лінію стрільби. Адже для хвилювання були серйозні підстави. Саме в цей час просто у нього над головою з'явилося кілька хмарок. Освітлення мішені раптом стало слабшим, повіяв різкий боковий вітерець. Юнак подивився на ложу, де сиділа кароока дівчина. Серце його радісно закалатало. Маріан помітила цей погляд і заспокійливо посміхнулась. Роб одразу відчув, що вона впізнала його, попри чудне вбрання, і всією душею бажала йому не зганьбити славу старого Шервудського лісу. Роб твердою рукою натягнув тятиву і, вибравши мить між поривами вітру, пустив стрілу. Вона співуче перелетіла через поле і вп'ялася в самісінький центр мішені.

— Жебрак! Жебрак! Ура йому, ура! — несамовито заволав натовп, змінивши свої насмішки на одностайну підтримку Роба. — Ну що, сподіваєшся побити його, Одноокий?

Парубок із зеленою пов'язкою на оці зневажливо посміхнувся і став до бою. Упевненим граціозним рухом він натягнув лук і, ніби й не дивлячись на ціль, пустив крилату стрілу. Вона зі свистом шугнула до мішені; сотні очей стежили за її польотом. І знову дикий рев натовпу розірвав напружену тишу. Стріла Одноокого трохи не влучила в центр мішені, але обідрала пір'я на стрілі Роба. Побачивши свою помилку, невідомий лучник тільки знизав плечима. Він не взяв до уваги змінних подувів вітру, і стрілу віднесло дещо вбік. Та, не засмучуючись через свою поразку, він перший вітав Роба з перемогою.