Владімір Нефф - Перстень Борджія

Подолавши певну ніяковість, яку можна зрозуміти й вибачити браком досвіду участі у аудієнціях, юний володар, боязко й шанобливо дивлячись на обпалену руку героя, перев’язану бастілійським коновалом, запитав:

— Пане де Кюкан, чи вам дуже боліло, коли ви вхопили той жар?

На що Петр, пристосовуючись до тону короля, відповів:

— Дуже–предуже, cip, але не настільки, щоб не можна було витримати.

— Цього витримати не можна, — відповів король. — Я вдома пробував.

— Справді, ваша величність? А як ви пробували?

— Потримав долоню над полум’ям свічки, — відповів король. — Але відсмикнув її, так що навіть пухиря немає. А у вас були пухирі, пане де Кюкан?

Петр потвердив.

Король якусь мить вагався, тоді, почервонівши, випалив:

— Пане де Кюкан, я від вас у захопленні.

— Їй–бо, не знаю, чим я заслужив на таку честь, ваша величність, — відказав Петр.

— У великому захопленні, — вів далі молоденький король. — Пане де Кюкан, тепер я потребуватиму помічників і порадників. Звичайно, кращих порадників, ніж були в моєї матері.

— Звичайно, ваша величність.

— Я хотів би, — провадив далі король, — щоб моїм першим радником були ви, пане де Кюкан.

— Я надзвичайно ціную, — сказав Петр, — честь і довір’я, виявлені мені вашою величністю, тому з іще більшим смутком повинен пояснити, що не можу вдовольнити бажання вашої величності, бо, як напевно відомо вашій величності, я є першим радником турецького султана.

— Не повертайтесь до турецького султана, а залиштесь у мене, — запропонував король.

— У мене в Стамбулі дружина, cip.

— То привезіть її до Парижа. Вона туркеня?

— Так, туркеня.

— Вона вродлива?

— Дуже вродлива.

— А як її звати?

— Її ім’я Лейла, що означає вельми довга й темна ніч.

— Une nuit très longue et sombre, — замріяно повторив юний король. — Чарівне ім’я. Вродлива туркеня з чарівним екзотичним ім’ям при французькому дворі, це буде сенсація. Ваша дружина матиме тут нечуваний успіх.

— Я не можу її привезти, не можу, — мовив Петр. — Я дав слово його величності султанові, що ніколи не покину його.

— Тоді залиштесь зі мною хоча б доти, доки все владнається, — запропонував король.

— Не можу, cip, не можу, — повторив Петр. — Я пообіцяв його величності султанові, що як тільки здійсню свій замір й покараю Гамбаріні, відразу повернусь назад.

І тут юний король Людовік XIII знову сказав величну, гідну його величності фразу.

— Ох, біда, — мовив він. — Я не можу здобути вас, бо ви чесні. А якби не були чесні і я міг би вас здобути, це були б не ви. Яке ж це безсилля, бути королем!

Сталося так, що першим порадником юного короля Лю–довіка XIII став один маловідомий і малообдарований сільський дворянин, який усе ж таки імпонував королеві своєю вправністю на соколиних ловах. Цей дворянин був порадником чотири роки, доки усіма справами не почали керувати, як загальновідомо, кардинал (на час нашої розповіді тільки єпископ) де Рішельє і його права рука отець Жозеф, званий Сірою Еміненцією.

Як уже згадувалося, Петр від’їхав з Парижа наступного ранку, а водночас рушив у дальшу дорогу й перший гонець отця Жозефа, який заночував у містечку Жуаньї на Йонні в заїзді «У Давидової пращі», так само вирушив у путь і другий гонець, який знайшов ночівлю в заїзді «У ікони Святої Катерини» в місті Сансі, також на Йонні. Подивившись на карту, ми помітимо, що перевага обох гінців над Петром, який тільки–но минав паризьку браму Святого Антонія біля Бастілії, була досить значною, проте з огляду на відстань до Марселя, яку йому треба ще подолати, не такою великою, щоб Петр не міг заіграшки випередити їх. Погода стояла гарна, Петр знову мав на собі черес, напханий золотими, і не бачив та не знав, чому б мав поспішати. Його туга за темноокою й темноволосою Лейлою була, зрозуміло, дуже й дуже великою, але ж не настільки, щоб її не можна було витримати, отож він їхав радісно й повільно, втішаючи своє серце гарним весняним краєвидом. Петр згадав, як колись їхав по Італії з добрим капітаном д’Обере і як тоді з’їв в одному з заїздів багато paupiettes [41] Шматок фаршированого рулета (фр.) , начинених печерицями, запиваючи їх добрим червоним вином. Всюди був мир і спокій, люди лише помалу, з великим запізненням довідувалися, що в Парижі знову дійшло до якогось перевороту, і спокійно працювали.

Та й у Стамбулі в цей час не діялося нічого гідного уваги. Генерали фон Готтенрот і фон Шауер влаштували на рівнині за міською брамою великі маневри усіх підрозділів сухопутного війська, зовнішня пишність яких милосердно приховувала різні дрібні й великі недоліки. Ці недоліки спричинялися тим, що незвичні методи обох німецьких стратегів досі не ввійшли в кров усіх командирів турецького війська, не кажучи вже про простих вояків; кількох винуватців, точніше кажучи, чотирьох офіцерів, тринадцять унтерів і тридцять двох вояків за неуспіх скарали смертю. Зате генерала Ібрагім–агу, себто Франту Ажзавтрадодому, за зразкове керівництво і бездоганний вишкіл підрозділів яничарів нагородили орденом Залізного півмісяця.