Иван Ефремов - На краю Ойкумени

Юнак прискорив ходу і попрямував до низької білої будівлі, що ховалася за вузлуватими стовбурами маслин. Він увійшов під намет, і назустріч йому підвівся невисокий літній чоловік з чорною бородою — майстер-художник Агенор.

— Ти прийшов, Пандіоне! — радісно привітав юнака художник. — А я вже думав посилати за тобою… Ага, ось що! — Агенор помітив озброєння Пандіона. — Дай я обніму тебе, мій хлопчику. Тессо, Тессо! — гукнув він. — Поглянь, який воїн прийшов до нас!

Пандіон швидко обернувся. З внутрішніх дверей визирнула дівчина в темночервоному хіматіоні, [10] Хіматіон — верхня одежа еллінських жінок: прямокутний шматок тканини у вигляді шалі. Накидався через плече, в негоду надівався і на голову. накинутому поверх тонкого вилинялого блакитного хітона. [11] Хітон — довга одежа без рукавів з тонкої тканини. Хатня одежа еллінських жінок. Радісна посмішка показала бездоганні зуби, але через якусь мить дівчина насупилася, заховавши посмішку, і холодно обвела юнака поглядом.

— Бачиш, Тесса розгнівалась на тебе: два довгих дні ти не міг прибігти до нас і попередити, що не працюватимеш, — дорікнув Пандіонові художник.

Юнак стояв мовчки, схиливши голову, і спідлоба переводив погляд з дівчини на вчителя.

— Що з тобою, мій хлопчику, чи то пак уже не хлопчику, а воїне? — питав Агенор. — Ти сумний сьогодні.

А що це за пакунок ти приніс?

Уривчастим голосом, нескладно, знову страждаючи від пережитого, Пандіон розповів про від'їзд діда.

Прийшла дружина художника — мати Тесси.

Художник поклав обидві руки на плечі юнака:

— Ми давно полюбили тебе, Пандіоне, і раді тобі. А я щасливий, що ти обрав шлях художника і віддаєш йому перевагу перед життям воїна. Воно не мине тебе згодом, а зараз тобі треба досягти багато дечого, що дається лише внаслідок наполегливої праці та роздумів.

Пандіон, за звичаєм, схилився перед дружиною Агенора, і та накрила йому голову краєм плаща, а потім ласкаво притиснула його до грудей.

Дівчина радісно скрикнула і, зніяковівши, сховалася в глибині будинку. Батько з усмішкою подивився їй услід.

Агенор, відпочиваючи, сів біля входу в майстерню. Коло будинку росли старі маслинові дерева. Їх величезні вузлуваті стовбури химерно перепліталися, І замислений погляд художника знаходив у них обриси людей і тварин. Одне дерево нагадувало велетня, що, стоячи навколішках, підніс над зігнутою шиєю широко розставлені руки. В іншого незграбні виступи стовбура зливалися в скорчений стражданням потворний тулуб. І всі дерева згиналися, здавалось, з силою підштовхуючи вгору важку масу незліченних гілок, вкритих сріблястим дрібненьким листям.

По другий бік будинку промайнула жіноча постать у святковому яскравосиньому хіматіоні з золотими блискітками. Художник упізнав доньку в той самий момент, коли дівчина зникла за схилом горба. Нечутно ступаючи босими ногами, до Агенора наблизилась його дружина і сіла поруч.

— Тесса знову пішла в сосновий гай до Пандіона, — сказав художник і додав: — Діти гадають, що нам не відома їх маленька таємниця!

Дружина його весело засміялась, але, раптом ставши серйозною, запитала:

— Що ти думаєш про Пандіона тепер, коли він прожив у нас більше року?

— Я полюбив його ще більше, — відповів Агенор, і дружина в знак згоди схилила голову. — Але… — художник змовк, обмірковуючи дальші слова.

— Він хоче надто багато, — закінчила за нього дружина.

— Так, він жадає багато, і багато йому дано від богів. І нема кому навчити його — я не можу дати йому те, чого він шукає, — сказав художник з сумною ноткою в голосі

— А мені здається, що він метається, не знаходячи себе, він не подібний до інших юнаків, — тихо промовила дружина. — І я не розумію, чого йому іще треба, а іноді просто буває шкода його.

— О, люба моя, ти правду кажеш: не дасть йому щастя прагнення досягти того, чого ще ніхто не зміг зробити. А тривогу твою… Я розумію її причину: ти боїшся за Тессу?

— Ні, не боюся, донька моя горда і смілива. Але я почуваю, що кохання до Пандіона може принести їй багато горя. Погано, коли людина, як Пандіон, перебуває в полоні шукань — тоді кохання не вилікує його від вічної туги…

— Як вилікувало мене, — ласкаво посміхнувся до дружини художник. — А колись я, певно, був схожий на Пандіона…

— Ну, ні, ти завжди був спокійнішим і міцнішим, — промовила дружина, погладивши сивіючу голову Агенора.

Той дивився в далечінь, за дерева, куди зникла Тесса.