Олександр Скрипник - За золотом Нестора Махна

— Але це може насторожити і Лепетченка, і Махна, — зауважив Спектор. — Тоді мені ніхто там не повірить.

— Знаю, але є розпорядження «зверху», — Говлич багатозначно подивився на стелю, — щоб золото лишилося в Україні. Тому потрібно думати, як це зробити.

— А які у вас зараз плани стосовно Лепетченка? — поцікавився Спектор. — Адже я йому сказав, що у мене відразу буде відпустка. Так що потрібно з ним якнайшвидше десь тут в коридорах зустрітися, нібито випадково, і домовитися про подальші спільні дії, інакше у нього можуть виникнути зайві підозри.

— Його ми кілька днів потримаємо у камері, — відповів заступник начальника губвідділу, — а потім видамо йому тимчасові документи і випустимо, організувавши за ним цілодобовий нагляд. Що ж стосується зустрічі, то ми її обов’язково влаштуємо, але вже після вашого повернення з Великої Михайлівки.

Наступного дня Говлич наказав привести до нього Лепетченка. Він вирішив продовжити з ним гру, розпочату ще на Гуляйпільщині Спектором, і підготувати грунт для наступного етапу операції.

— Погані у нас з вами справи, Іване Савелійовичу, — почав розмову Говлич, коли Лепетченко залишився наодинці з ним у кабінеті. — Чи то у вас пам’ять погіршилася, чи навмисне не хочете показувати нам місця, де заховане золото.

— Все, що знав, я розповів і показав, — став виправдовуватися Лепетченко. — Але ж не моя в тому провина, що у тих місцях не виявилося цінностей.

— Гаразд. Тоді розкажіть, яка у вас була домовленість із Махном на той випадок, коли ви дійсно нічого не знайдете. Адже ви повинні якось повідомити його про це?

— З Нестором Івановичем ми домовилися таким чином, — Лепетченко вирішив казати правду, бо тут йому особливо нічого було приховувати, — якщо я знайду золото, цінності та документи, то привезу все йому. А якщо нічого не знайду, то повідомлю про це через дружину Черняка, яка живе в Умані. Вона регулярно підтримує контакти зі своїм чоловіком, котрий зараз знаходиться у Польщі. Він тоді розшукає Махна і все йому передасть. А я залишусь в Україні.

— Отже, з Катеринослава ви поїдете до Умані, — нібито розмірковуючи вголос, промовив Говлич, запалюючи цигарку. — Але спочатку ви напишете листа Махну, в якому опишете свої пошуки і попросите його вказати нові місця, де заховане золото.

Такого повороту подій Лепетченко не очікував. Адже якщо Махно надішле відповідь, в якій назве місця схованок, то її спершу прочитають у ГПУ, і тоді вже чекістів обманути буде важко. Цього не можна було допустити.

А Говлич, нібито вгадавши його думки, продовжував:

— Але не подумайте хитрувати. Листа напишете тут, ми його прочитаємо і законвертуємо. Ось вам папір і ручка. Зараз вас проведуть у камеру, там сядете і спокійно про все напишете. А через пару днів ми вам видамо тимчасові документи, і ви поїдете до Умані, передасте листа. Після цього можете повертатися в Гуляй-Поле.

Тільки зоставшись у камері наодинці зі своїми думками, Лепетченко чи не вперше збагнув, що ніколи його тепер ГПУ не залишить у спокої. Лише не міг вирішити, що чекістів більше цікавить: інформація про золото чи про Махна. Але в будь-якому випадку йому потрібно було попередити Нестора Івановича про небезпеку, і краще зробити це особисто, бо в листі про все не розкажеш. Та й невідомо, чи дійде до нього лист, чи не перехоплять його по дорозі. Він мав на увазі не той лист, про який йому говорив заступник начальника відділу ГПУ, а інший, в якому він збирався описати всі перипетії перебування на Україні і передати його окремо. Але як тільки він уявив собі, що цей лист може потрапити до рук ГПУ, дефензиви або навіть колишніх махновців, то відразу відкинув цю думку. Отже, потрібно самому знову їхати в Польщу і там вже розшукувати сліди Махна. Добре, якщо Спектор знайде золото і їм вдасться перейти з ним кордон. Тоді можна буде сюди вже й не повертатися. Всі інші можливі варіанти розвитку подій, над якими розмірковував Лепетченко, ні до чого втішного не приводили. Залишалося одне: чекати.

Вранці з воріт губернського відділу ГПУ виїхала вантажівка, у кузові якої сиділо кілька чекістів. Всі вони були озброєні. Крім того, на дні кузова лежали лопати. Спектор сидів у кабіні і вказував дорогу. Ці місця він знав непогано, тому Великої Михайлівки дісталися порівняно швидко. Ще здалеку він побачив за мостом два старі осокори. Навкруги нікого не було видно, і це йому сподобалося.

— За мостом повертай до тих дерев, — вказав він водієві.