Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів

— Точно. Він щось казав. Наче його не так давно офіційно поховали.

— Підключив старі зв’язки свого батька, відомого колись у цих краях бандита. Про нього ви, мабуть, начулися. Один дрібний кримінальник за попередньою домовленістю зізнався в умисному вбивстві Федора Рогожина на ґрунті зведення особистих рахунків. За це йому обіцяли забезпечити нормальні умови в таборі, та й строк він розраховував отримати не дуже великий. Хто посадить надовго за вбивство бандита, нехай і умисне? Щиросердне зізнання, тоді амністія… Вони все нормально розрахували, тим більше — міліції вигідно, аби такий тип, як наш Рогожин, офіційно вважався мертвим. Він би не вдавався до такої бутафорії, аби не засвітився випадково у вас у Данилівці.

— Це я знаю. Вбивство… — далі слизьку тему Гармаш вирішив не розвивати. Ще почнеться з’ясування причин убивства, хоча майорові, здається, все одно, кого і за що вбив зрадник та агент іноземної розвідки.

— Ну, і знайте собі, товаришу старший лейтенант, — Кольцов надто різко обірвав розмову. — Нехай ваша інформація цими фактами і обмежиться. Рогожин, звісно, небезпечний злочинець, але сліди від нього тягнуться дуже далеко. Самі розумієте, на даному етапі в курсі подій дуже обмежене коло людей. Найвищого рівня, — наголосивши на останній фразі, майор перевів погляд із Павла на інших розвідників. — Розмову нашу чули всі. Думаю, зайве пояснювати кожному про дотримання режиму секретності й нерозголошення всього почутого доти, поки вас не запитають працівники відповідних органів.

— Про що нас можуть запитати? — поцікавився Сотник.

— У принципі — ні про що. Хіба що дасте свідчення про те, як шукали Рогожина в тайзі, звідки отримали інформацію про нього. Отримаєте подяку. Я постараюся скласти про вашу участь у затриманні Рогожина максимально позитивний рапорт. Це незайве у вашій ситуації. До речі, — він посміхнувся кутиками рота, — тезками будемо. Я теж Павло.

«Пронесло, — подумав Гармаш. — Аби все закінчилося так, як обіцяє майор, це ще не найгірше. Про золото ніхто не згадає. Хіба Федько, але йому що за резон? Виходить, пронесло…»

— Старлею! — несподівано вигукнув Рогожин, зробивши крок уперед. Гармаш і Кольцов разом подивилися на нього. Павло — здивовано, майор — стривожено. — Не слухай його, старлею! ВІН УБ’Є ТЕБЕ, ВІН ВАС УСІХ УБ’Є! Не Павло він, не слухай, я його знаю!

— Давай, давай, Рогожин, — заохотив майор. Кутики рота далі зображали посмішку, та блакитні очі не сміялися. — Скажи їм усім, що це я — американський шпигун, а не ти. Кажи, ми всі тебе послухаємо.

— Він ворог, старлею! Обережно з ним! Я знаю його, його прислали по мене! — тараторив Федір, і Гармаш, котрий раніше не стикався з подібними випадками, навіть здивувався — чого це його раптом так понесло, на що він розраховує.

— Ти, виходить, нам друг, Федько?

— Забудь дурне, старлею! Кажу ж тобі — він по ваші душі так само, як і по мою!

— Так, досить тут істерик! — голос Кольцова луною відбився від стрімких кам’яних стін. — Не загравайся, Рогожин, треба вміти програвати. Взагалі, хто там, я знаю… — його погляд зупинився на Гришці, — Так, Коломієць, наведи порядок! Тримай заарештованого, нам із Павлом треба трошки відійти на два слова. Наказ зрозумілий?

— Так точно, товаришу майор! — скинувши з плеча трофейну рушницю, Коломієць став поруч із Рогожиним, ткнув його дулом у бік: — Закрий рота, Федю. Ти вже своє відговорив.

Тим часом майор Кольцов і Гармаш відійшли на кілька кроків далі від гурту.

Усе це надто затягується.

Тепер чоловіки розташувалися по другий бік потоку, на майданчику перед халупою. Біля самої води стояли й перекурювали Сотник із Коханом. Інші за звичкою не встрявали, дивлячись оддалік, як начальство домовляється між собою. Трохи далі стовбичили полонений Рогожин і Коломієць, якому раптом доручили того стерегти, і від цього Гриць перейнявся важливістю власної місії. Таким чином, майор із Гармашем відійшли всього на пару метрів від них.

Кольцов ніби ненавмисне розвернувся так, щоб говорити з Павлом і одночасно бачити, що відбувається в протилежному боці. Він уже прийняв остаточне рішення: Рогожин надто розбалакався. Звісно, його ніхто не послухає, але ця ситуація може розвиватися і тоді вже точно стане критичною. Треба буде шукати пояснення, чому він, майор Кольцов, не хоче, аби п’ятеро добре підготованих і озброєних фронтовиків конвоювали небезпечного шпигуна хоча б до найближчого населеного пункту. Рогожину рота вже точно не заткнеш, вихід один — локалізувати ситуацію негайно.