Луи Буссенар: Капітан Зірвиголова

— Давіде Поттер, приготуйтеся до смерті!

Бур припинив роботу, підвів голову і спокійно відповів:

— Я готовий!

Поклавши держак лопати впоперек ями і схопившись за неї, він підтягнувся на руках, одним стрибком перелетів через могильний скат — і ось він уже стоїть на землі, вкритий червонуватим порохом, освітлений косим сонячним промінням, величезний, трагічно величний.

Дружина й діти кинулись до нього, але варта на знак сержанта відтіснила їх. І зразу ж виступили вперед дванадцять неозброєних солдатів, призначених у цей страшний наряд. Навмання розібравши принесені сержантом рушниці, вони вишикувались. До засудженого підійшов старший сержант, щоб зав'язати йому очі і поставити на коліна. Бур енергійно запротестував:

— Єдине моє прохання до англійців — дозволити мені вмерти стоячи, дивлячись на боже сонце, і самому скомандувати: вогонь!

— Я не можу відмовити в цьому такій мужній людині, як ви, — відповів сержант, козирнувши йому по-військовому.

— Дякую.

Взвод стояв приблизно за п'ятнадцять кроків. Бур став обличчям до солдатів, спиною до могили.

Мертва тиша нависла над табором. Стихли ридання і стогін. Пекельна мука стиснула всі серця.

Коротка команда, миттєвий брязкіт металу, і дванадцять стволів витяглись рівною блискучою лінією: солдати взяли бура на приціл.

Засуджений стояв з непокритою головою і відкритими грудьми.

Глибоко зітхнувши, він вигукнув:

— Прощайте, дружино, діти, свободо! Прощай усе, що я любив! Хай живе незалежність!.. А ви, солдати: вогонь!

Гримнули дванадцять пострілів, супроводжувані глухою луною. Бур похитнувся і важко впав навзнак на один з могильних скатів.

З вуст дружини вирвався крик відчаю, заголосили діти.

Взвод взяв гвинтівки на плече, зробив півоборот і вирушив у табір. Загін, що оточував місце страти, розімкнувся і відкрив нарешті доступ до могили.

Бур помер зараз же. З його грудей, прострелених всіма шістьма кулями, цебеніли потоки крові.

Нещасна жінка, важко опустившись на коліна, благоговійно закрила вбитому очі, що навіть мертві зберегли твердість. Потім, вмочивши свої пальці в крові, що яскраво червоніла на роздертому одязі чоловіка, перехрестилася і сказала дітям:

— Зробіть так, як я… І ніколи не забувайте, що ваш батько — вбитий англійцями мученик, кров якого кличе до помсти!

Діти наслідували її приклад. А старший син, рослий, трохи незграбний, але рішучий чотирнадцятирічний хлопець підійшов до француза, який також плакав, і, взявши його за руку, твердо сказав:

— Ти візьмеш мене з собою. Правда ж?

— Атож, — відповів француз. — У мене знайдеться для тебе і поні, і мушкетон.

— Іди, дитино моя! — вигукнула, почувши його, мати. — Іди, воюй за незалежність, як личить чоловікові, і помстися за батька!

З будинку принесли широке простирало і вірьовку: простирало — для того, щоб загорнути тіло, вірьовку — щоб опустити мого в могилу.

У цю хвилину прибіг, захекавшись, схвильований і моторний, наче білка, підліток.

Побачивши молодого француза, він кинувся до нього і тихо сказав:

— Нас зраджено!.. Тікай, рятуйся!.. Англійці знають, що ти на їхній передовій позиції. Швидше! Швидше!.. Коні вже тут.

— Дякую, Фанфан… Іду. — І, звернувшись до юного бура, француз сказав: — Обійми свою матір, Поль, і йди за мною.

Хлопець, названий Фанфаном, уже зник. Син страченого і молодий незнайомий пішли за ним.

Фанфан попрямував до заростей колючих мімоз, що мають влучну назву «зачекай трохи». Там, покусуючи гілля, переступали з ноги на ногу два дужих поні, споряджені по-бойовому, з мушкетонами біля сідла і туго набитими похідними сумками.

Спритно скочивши на одного з них, француз гукнув Полю:

— На круп позаду Фанфана — і галопом!.. Діло буде гаряче!

З аванпостів уже долетіло кілька пострілів, і над головами втікачів задзижчали кулі, коли їхні поні рвонули з місця і шаленим галопом помчали.

Біля будинку Давіда Поттера знялась невимовна метушня.

— Оточити будинок! Нікого не випускати! — крикнув полковий ад'ютант, примчавши на змиленому коні. — Де старший сержант?

— Тут, пане лейтенант! — відповів сержант.

— Ви не помітили тут юнака, вірніше, хлопця в мисливському костюмі?

— Так точно, пане лейтенант, помітив!

— Де він?

— Гадаю, що на фермі.

— Негайно схопити його і доставити в штаб полку живим або мертвим.