Луи Буссенар - Капітан Зірвиголова

Раптом здригнулася земля, піднялися густі клуби білого диму, червоного піску і каміння. Вибухи лунали один за одним, і під них миттю поміж ущелиною і рівниною утворився рів.

Від краю до краю гірського проходу простяглася глибока траншея — ланцюг ямок із своєрідними брустверами з купок каменю і землі. Ці ямки цілком могли правити за укриття для юних сміливців, які вирішили стояти на смерть.

Зірвиголова поспішив зайняти їх із загоном у шістдесят стрільців, серед яких були Фанфан, Поль Поттер і лікар Тромп, Татусь-перекладач, Еліас, Іохім та інші Молокососи, нерозлучні його товариші з перших днів війни. Вони зіщулились, згорнулися, припали до землі, наче вросли в неї, виставивши тільки дула своїх маузерів.

Командуючий англійським авангардом вирішив одним сильним натиском захопити позицію, яку захищав такий нечисленний загін.

Англійці засурмили атаку. Грянуло солдатське «ура». Вихором помчали драгуни.

— Залп! — скомандував Зірвиголова, коли вершники були на відстані чотирьохсот метрів.

Бури виконали наказ навдивовижу чітко: в одну мить праворуч, ліворуч і в центрі розляглося сухе тріскотіння від пострілів.

Секунда тиші — і знову:

— Залп!

Дія вогню бурів була жахлива. На землі копирсалися, корчились у передсмертних судорогах і качалися від болю влучені на повному скаку люди й коні.

— Вперед! Вперед!.. — командували англійські офіцери.

Оглушливо ревли горни, солдати горлали, підбадьорюючи себе криком.

— Швидкий вогонь! — гучним голосом наказав Зірвиголова.

І почалася оглушлива стрілянина, від якої за одну мить полягла половина ворожого полку.

Підхід до ущелини був буквально завалений тілами вбитих і поранених і трупами коней. Важко навіть уявити собі, яке величезне спустошення здатна зробити жменька рішучих, сміливих і дисциплінованих солдатів. Але дуже поріділий, розстроєний, почервонілий від крові драгунський полк все-таки домчав до траншеї, яку займали непохитні, як скеля, Молокососи.

О, сміливі хлопці!

Коні топтали їх, у них з ходу стріляли кавалеристи, а вони стійко трималися, не відступаючи ані на крок. Пострілами в упор вони валили перші ряди ворога, в той час як перехресний вогонь бурів, що засіли на флангах, буквально винищував останні його ряди.

Але все-таки одному англійському взводові вдалося вдертися в ущелину. Десятків зо два чудом уцілілих вершників під командуванням молодого офіцера на чудовому коні прорвалися крізь стрій засілих в окопі Молокососів.

Але вони зараз же були відрізані від своїх.

Зірвиголова і Поль Поттер одночасно впізнали молодого лейтенанта, риси якого врізалися їм у пам'ять, хоч на ньому тепер і не було мальовничої шотландської форми.

— Патрік Ленокс! — вигукнув Жан.

— Син убивці! — пробурмотів Поль, ненависть якого лишилася такою ж невгамовною.

Гримнули постріли, і взвод, немов скошений, рухнув на землю. Коня під Патріком було вбито на місці.

Молодий офіцер повернувся обличчям до ворога і помітив Поля, який цілився в нього на відстані десяти кроків. З блискавичною швидкістю Патрік навів свій револьвер і вистрілив у Поля в ту саму секунду, коли і Поль спустив курок рушниці.

Два постріли злилися в один.

Упустивши рушницю, Поль притиснув руку до грудей.

— Вмираю… — прошепотів він. — Я це знав…

У цю ж мить захрипів і захитався Патрік. Обидва смертельно поранені юнаки зміряли один одного визивним поглядом. В їх уже затуманених близькою смертю очах горіло полум'я ненависті. Обидва вони вмирали, і обидва з останніх сил намагалися зблизитися для останньої сутички.

Крізь серпанок диму і вогню Зірвиголова помітив цю сповнену трагізму сцену, але, захоплений боротьбою, не мав змоги стати поміж ворогами, непримиренними навіть в обіймах смерті.

З їх губів, вкритих рожевою піною, зривалися прокльони, а з прострілених навиліт грудей била фонтаном червона кров.

Нарешті вони зійшлися, схопилися, стали душити один одного, намагаючись відібрати один у одного жалюгідні рештки життя, що й так покидало їх. Захитавшись, вони впали, але продовжували битися, качаючись по землі.

— Будь ти проклятий, англійський собако! — хрипів один.

— Бандит!.. Убивця!.. — ледве шепотів другий.

Цих двох вмираючих людей все ще розділяла безодня нещадної і кривавої ненависті, виритої війною між двома народами.

Боротьба забрала в них останні сили. Їх руки стали дубіти, але втуплені один в одного очі так само палали. Обидва судорожним зусиллям підвели голови.