Луи Буссенар - Капітан Зірвиголова

Майор поглянув на годинник і цілком спокійно процідив крізь зуби:

— У вас лишилося чотири хвилини.

Тоді до майора наблизився старий. Догадавшись з владного тону Колвілла, що він і є начальник, високий дід низько схилився перед англійцем.

— Якби це стосувалося мене одного, — пролепетав він тремтячим голосом, — я б не просив вас. Я б сказав вам: візьміть мій старий кістяк і розважайтеся ним, скільки хочете… Але ж ці жінки й діти — вони ж не зробили вам ніякої шкоди. Пощадіть їх заради всього святого, заради вашого бога, якому молимося й ми! Пощадіть, благаю вас!

— Лишилося три хвилини, — перервав його майор. — Ви марнуєте дорогоцінний час, любий: наказ королеви виконується безвідмовно.

— Не може бути, щоб ваша королева наказала винищувати людей! Вона — жінка, вона — мати. Згляньтеся ж над нашими жінками, згляньтесь над дітьми!.. Ніколи ще я не схиляв голови перед людиною, я ставав на коліна тільки перед богом… А вас благаю на колінах! Закликаю вас усім, що у вас є дорогого на світі, вашою честю солдата: згляньтеся, згляньтеся!

І благородний дід, зважившись заради порятунку сім'ї на це величезне приниження, важко впав навколішки, простягаючи до майора тремтячі руки.

З його погаслих очей бризнули сльози і заструменіли по сивій бороді. Кілька солдатів, серця яких ще не зовсім зачерствіли від грабежів і насильства, відвернулися, щоб приховати своє хвилювання. У інших це видовище викликало вибух мерзенного реготу.

Майор мовчав. З невимушеністю улюбленця долі він звільнив ногу з лівого стремена, біля якого стояв на колінах дід, і звалив нещасного страшним ударом чобота по обличчю.

Скалічений старий упав біля трупика немовляти. З його розсічених ударом губів і носа полилася кров.

Подвір'я сповнилося обуреними і скорботними зойками жінок:

— Прокляті!.. Людожери!.. Убивці!..

А Колвілл реготав, вважаючи, мабуть, що втнув чудовий жарт. Потім, знову глянувши на годинника і недбало спускаючи його в кишеню, він сказав:

— Ну, чотири хвилини вже минули.

На хвилину більше чи менше — яке це має значення для знедолених, які знають, що вони приречені.

Жінки знову оточили уланів. Бліді, тремтячи від обурення, вони ганьбили солдатів, погрожували їм своїми немічними кулаками, намагалися навіть їх бити.

Солдафони відповідали гучним реготом, цілою чергою лайки і вульгарних казармених жартів.

— Підняти коней! — гаркнув Колвілл.

— Гіп-гіп… урра! — загорлали улани, пришпорюючи коней.

І добре вимуштруваиі тварини ринули на юрбу пригнічених горем жінок.

Невимовне сум'яття охопило нещасних.

Хто повзав по землі, покалічений залізними підковами розгарячених коней, хто біг по подвір'ю, силкуючись врятувати дітей, що захлиналися від крику.

— Відстебнути піки!.. Колоти!.. — скомандував Колвілл, виймаючи свою шаблю. — Ану-бо, хлопці, підколіть мені усіх цих маток разом з їхніми поросятами… Який чудовий «pigsticking»! Буде про що згадувати!

Підкоряючись огидному наказові, улани взяли піки наперевіс і кинулися на жінок з вигуками:

— Урра!.. Урра!.. Підколімо свиней! Підколімо свиней!..

На цей час до старого повернулась пам'ять. Він насилу підвівся, його ноги тремтіли і підгиналися, обличчя було скривавлене, з рота текла кров. Слабіючим уже голосом він кинув убивцям своє прокляття:

— Мерзотники! Будьте ви прокляті, низькі людці!

Та ось він опинився перед Колвіллом, який дріботів риссю і не поспішаючи підколював намічені жертви. Змахнувши шаблею, майор з усього розмаху вдарив старого по черепу. Важке лезо, послане рукою атлета, із свистом різака впало на голову діда і розкроїло її аж до рота.

— Хай йому чорт! Ну й ручища у вас, майоре! — захоплено вигукнув старший лейтенант, ідучи поряд з Колвіллом.

— Та й лезо не з поганих, любий, — відповів майор, явно задоволений похвалою.

Кавалеристи люто переслідували поколотих піками жінок. Сп'яніння кров'ю, від якого хміліють сильніше, ніж од вина, туманило їм розум і штовхало на обурливі своєю озвірілістю вчинки.

Одною з перших впала прародителька. Її груди розкроїв цілий жмут пік, які влучили одночасно і збили її з ніг. Маленьку біляву дівчинку, що була поводирем у старого, буквально підняв на піку сержант.

Різким ривком піки назад убивця скинув дівчинку на землю, де вона билася в передсмертних муках.

А жінки все падали й падали, знівечені умілими руками досвідчених катів. Вони добре знали, як завдавати ударів, від яких неминуче гинуть, але не одразу, а тільки після страшних мук.